Попри щоденні обстріли в Антонівці залишаються близько 5 тис. жителів. Здебільшого це пенсіонери, однак є й діти. Руйнувань тут зазнала більша частина житлового фонду, близько двох тисяч домівок відрізані від електропостачання, а вода подається за графіком. Примусової евакуації в селищі немає і, попри небезпеку, люди навідріз відмовляються залишати рідні домівки.
Кореспонденти Української Служби Інформації разом із волонтерами THE SUNFLOWER PROJECT доставили гуманітарний вантаж до селища та дізналися у місцевих, що змушує їх залишатися.
Дивіться відео на нашому каналі на Youtube.
Оро Уітлі– співзасновник волонтерської організації THE SUNFLOWER PROJECT. До війни чоловік працював професійним фотографом у сфері шоу-бізнесу в США.
Коли Оро вперше приїхав в Україну у червні 2022 року, він планував провести тут лише кілька тижнів – як фотограф-документаліст. Але, побачивши на власні очі жахіття війни, чоловік вирішив залишитися.
Разом із другим засновником TSP Кевіном Райзоном він допомагає українським військовим та постраждалим унаслідок війни людям.
Я вважаю, що в мене не було вибору. Я просто мав поїхати сюди та документувати злочини росії, мав допомагати волонтерам. Найстрашніше, що потрапляло до об’єктиву моєї камери, – це зруйнований будинок у Кривому Розі. Влучання відбулося на моїх очах. Я фотографував перебіг рятувальної операції та побачив дівчинку років десяти. Вона відчайдушно кричала та намагалася повернутися у розтрощений будинок. Її крик я чую у своїх вухах й досі. Я не маю морального права залишатися осторонь у цій страшній війні. Я буду допомагати Україні, чим зможу, та поїду додому лише після Перемоги, – каже Оро Уітлі.
За отримані донати THE SUNFLOWER PROJECT закупає необхідне обладнання та одяг для військових, ліки, їжу та гігієнічні набори для жителів постраждалих від російської агресії населених пунктів тощо. Також волонтери проводили рятувальні операції під час теракту на Каховській ГЕС.
До Антонівки волонтери привезли корм для вуличних тварин, яких тут налічується велика кількість. Більшість чотиролапих залишили хазяїва, які евакуювались з селища.
За словами старости Антонівки Сергія Іващенка, до війни в селищі проживало близько 13 тис. людей. Зараз від цієї цифри залишилася лише третина населення.
Нас обстрілюють щодня по кілька разів. Попри загрозу, в Антонівці залишається близько 200 дітей – ми не можемо змусити родини евакуюватися. В селищі пошкоджено більше половини житлового фонду. Найбільших руйнувань зазнали вулиці на перших лініях від Дніпра, звідти виїхало майже 90% людей. В районі за Антонівським мостом немає електрики вже 10 місяців – енергетики відмовляються там працювати через небезпеку. Тобто, без світла наразі приблизно 2 000 будинків, але у половині з них люди не живуть. Воду качаємо зі свердловини та подаємо за графіком. Частина Антонівки, яка забезпечена електроенергією, має воду цілодобово, – розказує Сергій Іващенко.
Староста також розповів, що у селещі працюють екстрені служби – ДСНС та «швидка». У випадку довготривалих обстрілів вони можуть запізнюватись на виклик. Також в Антонівці працює служба газу та медпункт.
Йде підготовка до зими. Нам би дуже хотілося, щоби полагодили електрику, але, скоріше за все, зимувати доведеться без світла. Ми видаємо людям буржуйки, дрова, брикети. Якщо не буде й газу, щоб люди не замерзли, – розказує Сергій Іващенко про частину села, яка відрізана від електропостачання.
Також у селищі люди отримують гуманітарну допомогу. Одягу, харчів та продуктів гігієни тут вдосталь – кажуть, навезли зі всього світу після повені. З нагальних потреб люди потребують генераторів та опалювального матеріалу. Допомогу місцеві отримують в Пункті незламності, який працює щодня.
За словами керівниці Пункту незламності Тетяни Ярошенко, до їх Пункту «прикріплені» жителі 600 будинків. Серед підопічних – 75 маломобільних осіб та 25 дітей.
В нас наймолодшій дитині – всього 2 тижні. Родина не виїжджає. Також дідусі, бабусі лежачі – до них наші працівники приходять додому, приносять їжу та допомагають з хатніми справами, – розказує Тетяна.
На фото: керівниця Пункту незламності Тетяна Ярошенко
За словами жінки, будівлю Пункту часто обстрілюють.
Ми знаходимося зовсім близько від Дніпра. Бачимо у вікна правий берег, де засів ворог. Вони нас теж бачать. Тут постійно літають дрони. Й бойові, й розвідники. Де вони бачать скупчення людей – туди й гатять. Ось днями люди прийшли за гарячим обідом сюди – так почався страшний обстріл. Довелося зачинятися, бо працювати в таких умовах дуже небезпечно, – розказує керівниця Пункту незламності Тетяна Ярошенко.
Під такий обстріл 13 вересня потрапила 80-річна бабуся Міла.
По хліб ходжу щосереди з самого ранку. Також на обід інколи ходжу до Пункту Незламності. Таке там вчора робилося, жах! Я хліб отримала та верталася до хати, а вони, іроди, як почали бомбити! І на стадіон, і на дитячий майданчик, і у школу влетіло. А я навпроти стою і не знаю, що робити. Ходити не можу швидко, назад до пункту повзти – довго, до хати повзти – так само. Я покидала свої палиці та просто лягла на дорогу, закрила голову руками та чекала, доки стихне. Потім поповзла городами до дому, – розказує жінка.
Жителька Антонівки Міла
Будинок бабусі Міли також постраждав від обстрілів – тут частково зруйновано веранду та вибиті вікна.
Як шарахнуть – так підскакую. Потім пігулки п’ю. Дякувати богові, хлопці приходять, допомагають з ремонтом, – каже пенсіонерка.
За словами бабусі, в неї всього вдосталь та їхати з Антонівки вона не хоче. Єдине, чого хотілося б – це світло, адже опалення її будинку залежить від електроенергії. Ще вона мріє дожити до 81 року, бабуся Міра переконана, що наступний рік буде щасливим та Україна переможе. Тоді до селища повернуться її рідні, за якими старенька дуже сумує.
