Народився хлопець у Одеській області. Батько Михайла дев’ять років працював у рідному селі на виноробному заводі. У 2021 році він підписав контракт з Національною гвардією. Згодом і сам хлопець став до лав нацгвардійців.
З початком повномасштабного вторгнення Михайло з побратимами боронили Запоріжжя, а рідний тато — Донеччину.
«Перед війною батько поїхав туди на чергову ротацію. Куди саме – нам не сказав. Потім ми спілкувалися, і він жалівся на погані передчуття, які його там весь час переслідували – ще до початку повномасштабних бойових дій. «Більш за все мені хочеться додому. Може, я став сентиментальним…», – казав він мені. Я говорив, що не вірю в якісь передчуття і намагався його розрадити», — згадує Михайло.
Син загиблого оборонця Маріуполя розповів, як захищає Україну за двох/фото НГУ
У цивільному житті батько хлопця постійно цікавився військовою справою. Знав багато речей у тактиці та командуванні підрозділами – хоча був лише сержантом. У розпал бойових дій тато Михайла опинився у Маріуполі.
«Як він потрапив на Азовсталь, достеменно мені невідомо. До цього зв’язок був нестабільний, якщо йому щастило додзвонитися, то спілкування обмежувалося кількома фразами: «Я живий, все нормально, перекажи привіт мамі». На заводі був доволі стабільний інтернет, тож він навіть міг зрідка переписуватися з мамою. Але якогось месенджера у нього не було, і вони спілкувалися прямо на маминій відкритій сторінці у Фейсбуці. Тож все наше село було в курсі їхніх справ», — згадує Михайло.
Батько перестав виходити на зв`язок у середині квітня. Остання його смс була про те, що він змінює позицію, і деякий час можливості виходити на зв’язок не буде.
«У кінці квітня з незнайомого номера прийшло повідомлення: «Міша, твій батько живий». Після цього я не отримував жодного повідомлення. Є багато різної інформації. Одні кажуть, що в нього зупинилося серце, інші – що він отримав кульове поранення, несумісне з життям. Деякі стверджують, що батько потрапив у полон», — каже Михайло.
«Він був дуже хорошою людиною. І від цього втрата сприймається ще гостріше», — каже Михайло. До ворогів я взагалі нічого не відчуваю. Емоція ненависті з’їдає тебе зсередини, деформує особистість. Краще я буду допомагати нашим бійцям, ніж витрачати себе на ненависть. Тим більше, що я планую вчитися на військового психолога».
Син загиблого оборонця Маріуполя розповів, як захищає Україну за двох/фото НГУ
Після втрати батька Михайло вирішив пов'язати своє життя з військовою справою.
«Доля батька мене підштовхнула до цього вибору. Безумовно, такі втрати переживаються дуже важко. І неможливо просто сказати «Не засмучуйся», бо це не діє. Але потрібно пам’ятати – вам є для кого і для чого жити, — дає пораду боєць тим, хто переживає важку втрату через війну. — Знайдіть у собі сили допомагати, бути з людьми, які вам близькі. І цей зв’язок буде вас підживлювати, не дозволить остаточно впасти духом. Росіяни думають, що головне – це сила. Але це не так! У нас, в українців, головними завжди були і будуть любов та братерство! Це і є запорука нашої Перемоги!».
