Сьогодні в Україні відзначається День затвердження державного прапора.
28 січня 1992 року Верховна Рада офіційно затвердила державним прапором України національний стяг, «яким є прямокутне полотнище, що складається із двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору».
За відповідну постанову проголосували 253 народних депутатів, зокрема, й комуністи. Адже під парламентом того дня зібралися тисячі мітингувальників, які вимагали відставки «прокомуністичного» уряду, очолюваного Вітольдом Фокіним. А також затвердження синьо-жовтого прапора символом нової незалежної держави. До останньої вимоги народні депутати дослухались.
«Я — ЧИ НЕ ЄДИНИЙ ПРЕЗИДЕНТ У СВІТІ, ЯКИЙ НЕ МОЖЕ У СВОЄМУ КАБІНЕТІ СИДІТИ ПІД ДЕРЖАВНИМ ПРАПОРОМ»
Вимоги протестувальників озвучив з парламентської трибуни представник незалежної профспілки «Всеукраїнське об’єднання солідарності трудівників» Олександр Іващенко.
«Люди просили передати: оскільки парламент України прийняв рішення й будує незалежну державу, то щоб не смішити людей, все-таки залишити на приміщенні Верховної Ради один прапор — національний, а зняти прапор держави, що вже не існує», — сказав Олександр Іващенко.
Річ у тім, що тоді над будівлею парламенту майоріли два стяги — червоно-лазуревий УРСР і синьо-жовтий, піднятий 4 вересня 1991-го. Перший Президент України Леонід Кравчук, виступаючи 28 січня 1992 року у Верховній Раді, закликав народних депутатів нарешті розв’язати це питання, оскільки «ми — єдина держава у світі, яка не має прапора».
«Я — чи не єдиний Президент у світі, який не може у своєму кабінеті сидіти під державним прапором… На щоглі ООН висить синьо-жовтий прапор. Полки під синьо-жовтим прапором приймають присягу. На площах, майданах, вулицях, будинках висять синьо-жовті прапори. Цей прапор уже увійшов у життя. Мені здається, що він уже прийнятий. Без цього прапора зараз, повірте, і в дипломатичному, і в правовому міжнародному, і в реальному житті стає вже не просто важко, а соромно і смішно», — сказав Леонід Кравчук.
Історична постанова в Національному музеї історії України
Утім, лунали й деякі поодинокі пропозиції комуністів залишити червоний прапор, мовляв, це колір українського козацтва. Народний депутат, історик Олександр Піскун на це зауважив, що протягом тисячолітній історії державотворення в Україні саме синій і жовтий кольори мають найбільше поширення. Він наголосив, що українське козацтво мало малинові прапори, а також синьо-жовті.
А ще народний депутат нагадав, що на знаменитій картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану» Іллі Рєпіна, якого консультував відомий історик Дмитро Яворницький, можна розгледіти саме синьо-жовтий стяг.
«Історики підрахували: з більш ніж 100 відомих кольоросполучень близько 90 припадає на синій і жовтий кольори. Ми також не повинні забувати, що у нас існувала держава — Українська народна республіка, визнана багатьма державами світу. Ми сьогодні є її спадкоємцями, й не можемо перервати цю державність.
Ці кольори не несуть у собі нічого іншого, крім того, про що сказав поет зі Східної Слобожанщини: «Наш стяг — пшениця золота в степах під голубим склепінням неба», — заспокоїв Іващенко комуністів, які десятиліттями таврували синьо-жовті або жовто-блакитні кольори як «український буржуазний націоналізм».
«КДБ УРСР РЕГУЛЯРНО ПОВІДОМЛЯВ ПРО ВИПАДКИ ВИВІШУВАННЯ СИНЬО-ЖОВТИХ ПРАПОРІВ»
Дехто з них ще пам’ятав резонансну подію, що сталася у Києві у День солідарності трудящих 1 травня 1966 року й налякала керівництво радянської України.
Над тодішнім Київським інститутом народного господарства (сьогодні Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) замайорів саморобний синьо-жовтий прапор з нашитим тризубом і написом: «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито!»
Полотнище встановили 26-річний електрозварник Віктор Кукса і 28-річний слюсар-сантехнік Георгій Москаленко на знак протесту проти курсу генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва на реабілітацію сталінізму. Обидва потім відбували покарання у мордовському таборі суворого режиму. До речі, у 1960-1980 роках КДБ УРСР регулярно повідомляв партійному керівництву про випадки вивішування синьо-жовтих прапорів у містах і селах України.
З 1989 року розпочалася нова хвиля національного відродження, яку напівжива радянська влада вже не могла зупинити. Синьо-жовті кольори знову масово ввійшли у суспільно-політичне життя народу.
Перше поєднання синього та золотого кольорів на українських прапорах документально зафіксоване з XV століття. Під такими хоругвами загони з львівських земель брали участь у Грюнвальдській битві 1410 року, у якій об’єднані війська Польського королівства та Великого князівства Литовського розбили німецьких лицарів.
Сполучення синьо-жовтих кольорів походить від герба Руського королівства (існувало у 1199-1349 роках) — золотого лева на лазуровому тлі. У Київській державі, що існувала впродовж IX-XIII століть, переважали золоті зображення тризуба або двозуба на червоному тлі.
Під час хвилі демократичних революцій в Європі у середині XIX століття, які потім отримали назву «Весна народів», у 1848 році на міській ратуші Львова вперше замайорів синьо-жовтий прапор у тому варіанті, який ми бачимо його нині.
Синьо-жовтий прапор для українців − це символ свободи і боротьби за незалежність.
