Офіційним роком заснування Маріуполя вважається 1778. Якщо саме від нього рахувати історію міста, то цьогоріч йому виповнюється 246 років. Східний Варіант пригадує козацьку історію Маріуполя та його тяжку долю під час повномасштабного вторгнення росії.
29 вересня відзначають День Маріуполя. Цю дату міська рада призначила у 2018 році до святкування 240-річчя міста.
До повномасштабного вторгнення Маріуполь за правом вважався одним із найбільших міст Донецької області. Тільки-но під’їжджаючи до нього, на небокраю бачилися заводи із сіро-димчастими кольорами смогу. На противагу цьому, на півдні розташовувалося, здавалося б, безкрає, Азовське море в синьо-зелених відтінках.
Місто має довгу та поважну історію. Колись тут жили козаки, а за часів незалежної історії Маріуполь став відомим своїми промисловими потужностями та туристичним потенціалом. До повномасштабного вторгнення рф він квітчав із кожним роком. Та вже у 2022 році його ім’я стало синонім до «болю», «розрухи» та «горя».
Козацькі корені міста
Хоч майже 50 років офіційною датою заснування Маріуполя вважається 1778 рік, про це й досі точаться дискусії. У 1778 році на теренах сучасного міста було засноване повітове місто Павловськ, але це не означає, що до цього тут ніхто не жив. Навпаки: тут розміщувався центр Кальміуської паланки, яка була, своєю чергою, адміністративно-територіальною одиницею Війська Запорізького.
Як відомо, в 15–16 століттях Надазов’я перебувало під сферою впливу Кримського ханства. Цією територією татари користувалися для воєнних походів на Московське царство. Для мешканців донецьких степів такі походи закінчувалися пограбуваннями та нападами. Тож поступово тут з’являються козацькі форпости, служники яких захищали ці землі від набігів ворогів. Одним із таких форпостів називають Домаху, яка існувала на території сучасного Маріуполя.
Пам’ятний знак Кальміуській паланці у Маріуполі до повномасштабного вторгнення. Фото: Вікіпедія
І хоча думку про існування Домахи висували дослідники В. Пірко, М. Руденко та А. Чорногор, і досі немає жодного документально-історичного підтвердження, що вона дійсно була. Про це розповідає кандидат історичних наук та доцент кафедри історії та археології Маріупольського державного університету В. Коробка. Він зазначає, що території, де вона ніби знаходилася, в 16–17 століття перебували під владою Османської імперії, що унеможливлювало проживання тут українських поселенців.
Проживання козаків на території сучасного Маріуполя біля річки Кальміус почалося після 1734 року. Спочатку це було невелике поселення, яке згодом розрослося та стало центром однієї із шести паланок Війська Запорізького.
Після ліквідації Запорізької Січі, біля річки Кальміус продовжували жити козаки. А пізніше імперська адміністрація Азовської губернії декларувала заснування тут міста Павловськ. У 1778 році начальником губернії В. Чертковим була закладена православна церква в ім’я Марії Магдалини.
Імперський період
21 травня 1779 року російська імператриця Катерина II жалувала грамоту грецьким переселенцям із Криму, відповідно до якої кримські християни-греки мали оселитися на теренах північного Надазов’я. Переселення було важким, як і адаптація на новому місці проживання. Прийшовши до Надазов’я, греки залишалися не лише в Маріуполі, а й засновували нові села. Так на мапі з’являлися Ялта, Урзуф, Сартана, Велика Новосілка, Малоянисоль тощо.
Грамота Катерини II. Джерело: книга “Маріупольські греки. Скарби народної культури”
За імперських часів Маріуполь поступово розбудовувався. Зводилися церкви, закладалися нові вулиці, розвивалася торгівля. Відкриття залізничного вокзалу дозволило поєднати Маріуполь із промисловими підприємствами Донбасу, щоб через новопобудований порт експортувати товари.
Церква Марії Магдалини у Маріуполі. Кінець 19 — початок 20 століття. Зараз на цьому місці зруйнований росіянами Драматичний театр. Фото: Вікіпедія
До кінця 19 століття Маріуполь залишався купецьким містом на березі Азовського моря. У 1890-х роках у місті будуються два заводи «Нікополь» та «Провіданс» (сучасний металургійний комбінат імені Ілліча), що стало початком його промислового розвитку. У 20 столітті заводи об’єднали, а після більшовицької революції надали йому ім’я Володимира Леніна.
Українська революція та радянська доба
Під час Української революції в Маріуполі була проукраїнська діяльність. Працював осередок культурно-просвітницької організації «Просвіта», Маріупольська українська рада, Українська військова рада, Українське національне об’єднання. Окрім культурних та політичних організацій, у місті був ще 24-й запасний піхотний полк.
Старий вокзал Маріуполя. Фото: Вікіпедія
У жовтні 1917 року на повітовому селянському з’їзді в Маріуполі та Бахмуті більшість делегатів виступили за приєднання до Української автономії та задекларували, що єдиною владою в Україні й на Донеччині є Українська Центральна Рада. Про це Східному Варіанту розповідав краєзнавець Анатолій Мєдвєдєв.
Унаслідок радянсько-української війни Маріуполь опинився під владою більшовиків. Відомо, що маріупольську спілку грецького народу під час Української революції очолював авторитетний грецький діяч Ілля Пічахчі. Організатори спілки вважали, що об’єднання греків допоможе захистити національні інтереси грецької громади в складних політичних обставинах.
Уже під час німецько-радянської війни та Другої світової до Маріуполя, після його окупації німецькими нацистами, прибула III Похідна група ОУН (б). Їх було 10–12 осіб, яких очолював Володимир Болгарський-Булавський. І хоч повноцінно вони пропрацювали лише 4 місяці, але встигли налагодити випуск україномовних підручників, підтримували випуск україномовної газети.
Джерело: Історична правда
Навіть після завершення Другої світової війни в Маріуполі підпільно діяла оунівська організація «Свобода праці», яка налічувала 15 осіб. Вони проводили агітаційно-пропагандистську діяльність.
За часів радянської влади в Маріуполі побудували другий металургійний завод «Азовсталь», будівлю Драматичного театру, налагодили туристичну привабливість міста.
Новітня історія та російська окупація
Уже за часів незалежності Маріуполь залишався одним із найбільших міст Донецької області та України, будучи значимим портом та промисловим центром. У місті працювали два великих металургійних комбінати «Азовсталь» та Ілліча. Розвивався морський кліматичний курорт.
Навесні 2014 року Маріуполь потрапив у список міст, у яких проросійські бойовики організували заворушення для розхитування української державності. З березня в місті проходили проросійські мітинги, а 13 квітня невідомі чоловіки захопили будівлю міської ради, вивісивши прапор так званої «донецької народної республіки».
Захоплення міської ради Маріуполя у 2014 році. Джерело: 0629
Водночас у центрі міста проходили великі мітинги на підтримку української єдності та незалежності. Містяни підтримували неподільну країну та виступали проти проросійських угрупувань.
5 березня 2014 року у Маріуполі. Фото: 0629
Фото: 0629
З квітня до червня 2014 року Маріуполь перебував під контролем проросійських бойовиків. 13 червня внаслідок ранкової операції Антитерористичних сил місто було звільнено.
13 червня 2014 року у Маріуполі. Фото: armyinform.com.ua
Фото: Вікіпедія
Наступні 8 років були чи не найяскравішими для Маріуполя. У місті проводилися реконструкції, розвивалася громадська діяльність, організовували можливості для молоді, проводилися масово-культурні заходи, які ставали відомими на всю країну: MRPL fest, Гоголь-фест, Ніч музеїв. У 2021 році Маріуполь був визнаний «Великою культурною столицею» України.
День незалежності у Маріуполі до повномасштабного вторгнення росії. Фото: Маріуполь туристичне місто
День вишиванки у Маріуполі. Фото: Маріупольська міська рада
Не витримавши розвитку надазовського українського міста, російська федерація не вигадала нічого кращого, ніж спалити його дотла, вбивши десятки тисяч невинних життів. У 2022 році Маріуполь опинився в епіцентрі жорстоких боїв. Уся інфраструктура міста була знищена, а масові поховання мирних мешканців сколихнули серця всього світу.
Драмтеатр, на який російська армія скинула бомбу. Фото: МВС України
Звичні для мешканців місця в Маріуполі набули зовсім іншого сенсу: Драмтеатр став місцем російського терору, завод «Азовсталь» — місцем нескореності та стійкості українських захисників. Саме ж місто стало синонімом до слів «горе» та «біль».
Уже третій рік місто перебуває під російською окупацією. Однак маріупольці знають: «Маріуполь — це Україна!». Так було завжди, і буде надалі.
