Про Джорджа Кістяковського – українця, який зіграв вирішальну роль у створенні американської атомної бомби, – світ дізнався завдяки удостоєному п'яти "Золотих глобусів" фільму Крістофера Нолана "Оппенгеймер". Після його прем'єри і стало відомо, що у розробці атомної бомби у США брав участь учений-українець Джордж (Георгій) Кістяковський, роль якого зіграв норвезький актор Тронд Фауса Аурвог.
Прем'єра фільму відбулася в серпні 2023 року, а до цього і сама участь ученого в розробках зброї масового ураження була суворо засекречена, про його походження ніхто нічого не писав і не говорив. Сам Кістяковський завжди наполягав на тому, що є українцем. Коли його називали росіянином, оскільки він народився в Російській імперії, парирував: це все одно що назвати шотландця англійцем.
Нащадок знаменитих прізвищ
Джордж – Георгій – Кістяковський народився у грудні 1900-го року в місті Боярка Київської губернії. Рід Кістяковських веде "відлік" від запорізького козацтва, та й ближчі родичі відіграли значну роль у житті суспільства і – про це можна сказати без перебільшення – увійшли до історії. Так, дід Кістяковського по лінії батька був криміналістом та істориком права, один дядько Володимир став академіком Академії наук України, а другий, Ігор, міністром внутрішніх справ Української Держави гетьмана Скоропадського.
Батьки Георгія – професор філософії Київського університету Богдан Кістяковський та вчителька Марія Беренштам, що походила з аристократичного німецького роду, – зробили все, щоб дати синові гарну освіту – він навчався у найкращій київській гімназії. Жовтнева революція і громадянська війна, що послідувала за нею, застали сім'ю в Києві, куди вони перебралися з Боярки. Не закінчивши гімназію, Кістяковський записується до лав Білої гвардії, щоб воювати проти "червоних".
Втеча до Європи
Кістяковський був поранений, перехворів на тиф і в 1920 році з Криму відплив на кораблі до Стамбула, звідки перебрався до Німеччини. У Європі Кістяковський зустрівся зі своїм дядьком Ігорем, якому вдалося не лише вирватися з країни, яка перебувала під владою більшовиків, а й вивезти – зашитими в одяг – частину родинних коштовностей. На отримані за них гроші Ігор Кістяковський відкрив у Парижі власну справу, а Георгій отримав кошти для існування, які дозволили йому продовжити навчання.
Георгій Кістяковський вступив до Берлінського університету, де вивчав фізику та хімію. Одним із його викладачів був Макс Боденштайн – вчений, дослідження якого лягли в основу роботи над атомною бомбою. Боденштайн дав Кістяковському рекомендацію, з якою він вирушив на стажування у США – у Принстонському університеті він працював із відомим британським ученим Х'ю Стоттом. Під його керівництвом Георгій – або, як він став називати себе у цей час, Джордж – випустив свою першу монографію, присвячену фотохімічним процесам.
Керівник відділення В
Ставши доцентом Принстонського університету, Кістяковський незабаром перейшов на роботу в Гарвард, який став місцем його роботи на все життя. Коли 1940 року в Сполучених Штатах був створений Національний дослідницький центр з питань оборони, який займався секретними дослідженнями, його очолив президент Принстонського університету Джеймс Конант – він запросив на роботу і Джорджа Кістяковського, запропонувавши йому стати на чолі відділу, що займається розробкою бомб і палива.
Серед досягнень, які Кістяковський зміг тут записати на свій рахунок, стало промислове виробництво гексогену та унікальна вибухівка, яка виглядала як звичайне борошно і навіть могла використовуватися для приготування їжі – щоправда, після таких "булочок" із октогеном мало хто виживав. Її використали для боротьби з військами мілітаристської Японії китайські партизани. Кістяковський настільки добре себе зарекомендував, що у жовтні 1943 року, коли було розпочато роботу у надсекретному проєкті "Манхеттен", метою якого була розробка атомної бомби, його запросили взяти в ньому участь.
Скромне житло та покер по суботах
Керував роботами "батько атомної бомби" Роберт Оппенгеймер, а самі дослідження проводились у лабораторії Лос-Аламос. Кістяковський не одразу дав згоду на те, щоб увійти до робочої групи. Але думка про те, що американським вченим необхідно випередити німецьких, інакше нацизм не вдасться зупинити, підштовхнула його до позитивного рішення.
Свою роботу над проєктом Джордж розпочав як консультант американського фізика Сета Неддермаєра, який вивчав шляхи покращення кумулятивного ефекту атомного вибуху.
Жив тоді Кістяковський, який відмовився від кімнати в гуртожитку для чоловіків-учених, у невеликій прибудові до коледжу, в якій навчалися діти учасників групи. Перевагою, яку він у результаті отримав, стала власна душова, яку йому не треба було ні з ким ділити: для нього це було дуже важливо, оскільки разом із ним на секретному об'єкті – зрозуміло, з дозволу керівництва – жила його дочка Віра. Про подробиці своєї роботи він не розповідав навіть їй. Дівчинка не знала, як звали учених, з якими працював батько, – всі вони мали кодові імена. Єдиною розвагою тих, хто створював атомну бомбу, був суботній покер – цієї гри навчив Кістяковський.
Без нього бомби не було б
Якщо говорити про роль, яку український вчений відіграв у винаході атомної бомби, то без перебільшення можна сказати, що вирішальну – саме він винайшов багатокутні вибухові лінзи, без яких її просто не було б. Перші випробування бомби, яку назвали "Трініті" ("Трійця"), пройшли 16 липня 1946 року в пустелі штату Нью-Мексико. Навіть самі її творці не знали, які повинні були спостерігати за тим, що відбувається з бункера, чим усе закінчиться – багато хто з них вважав, що в результаті всі загинуть. Кістяковський, впевнений в успішності такої "репетиції", посперечався з самим Оппенгеймером, поставивши на кін всю свою зарплату – 700 доларів, і виграв. На самого вченого вибух справив приголомшливе враження, згодом він казав, що щось подібне побачать люди за кілька секунд до кінця світу. Менш ніж через місяць, 9 серпня 1945 року, таку саму бомбу на ім'я "Товстун" було скинуто на японське місто Нагасакі….
Боротьба за роззброєння та демілітаризацію
Після закінчення Другої світової війни Кістяковський повернувся до Гарварду. Він, як і раніше, викладав та консультував американський уряд з питань зброї масового ураження – зокрема, за програмою розробки балістичних ракет. У 1959 році на запрошення президента Дуайта Ейзенхауера він став спеціальним радником з питань науки.
Кістяковський працював у Білому домі й за інших президентів Сполучених Штатів – Джона Кеннеді та Ліндона Джонсона, він входив до складу американської делегації під час візиту до США радянського лідера Микити Хрущова. За його власними словами, чим вище він піднімався кар'єрними сходами, тим більше переконувався в безперспективності атомної війни, яка призведе до загибелі цивілізації. Він багато зробив для роззброєння та демілітаризації в усьому світі, ставши автором ідеї "порога ядерних випробувань" – обмеження ядерної активності нижче порогу фіксованої сейсмічної активності. З початком війни у В'єтнамі Кістяковський, який виступав проти цього вторгнення, вийшов із усіх урядових структур і почав активно боротися за мирне співіснування країн із різними політичними системами. У 1977 році він став головою Ради за відповідний для життя світ, який виступає за нерозповсюдження ядерної зброї.
Три дружини та смерть від раку
Вперше Кістяковський одружився 1926 року, його обраницею стала шведка Хільдегард Мебіус, з якою він познайомився ще в Берліні: отримавши імміграційну візу, дівчина вирушила за своїм коханим у США. У цьому шлюбі у вченого народилася дочка Віра, яка також присвятила своє життя науці – вона стала першою жінкою-професором університету в Массачусетсі.
Другою дружиною вченого стала менеджерка із роботи з персоналом Лос-Алаосма Ірма Шулер, з якою він познайомився під час роботи над атомною бомбою. Їхній шлюб був укладений у 1945 році, але теж завершився розлученням. І тільки з третьою дружиною, Елей Махоні, з якою він одружився 1962 року, він прожив до кінця свого життя.
Джордж Кістяковський помер у Кембриджі 8 грудня 1982 року невдовзі після свого дня народження. Причиною смерті став рак легень. Його колеги з Гарвардського університету у своєму некролозі наголосили, що він до останніх днів вів "сміливу боротьбу за контроль над ядерною зброєю". Тіло вченого кремували, а порох розвіяли біля його літнього будинку на мисі Код – найсхіднішій точці штату Массачусетс.
