Щоб адаптуватися в «мирному» суспільстві, захисникам потрібен час, допомога найрідніших та психологів.
Війна змусила тисячі родин роз’їхатися. Як правило, один партнер опинився на фронті, інший — у тилу.
Один отримує травматичний досвід під час боїв, щодня ризикуючи життям. Інший — виконує обов’язки родини самотужки. І він, і вона при цьому знаходяться на межі нервового напруження.
Як упоратися та підтримати один одного у непростий період життя, журналістка «Вечірнього Києва» дізнавалася в експертки із 22-річним досвідом роботи в галузях травмотерапії, психотерапевтки Наталії Мирошніченко.
Як упоратися та підтримати один одного у непростий період життя. Під час інтерв’ю. Фото авторки
«Спілкуватися з рідними та близькими дуже важливо для військових. Це впливає на їхній морально-психологічний стан, а отже — на успіхи у їхній роботі. Проте універсальних порад, як і про що говорити, щоб не нашкодити, — не так багато. Кожен випадок індивідуальний, залежить від самих людей та обставин. Звісно, ми — люди в тилу, маємо всіма можливими способами підтримувати тих, хто виборює нашу свободу на фронті», — наголошує пані Наталія на початку розмови.
НЕДОРЕЧНІ РОЗМОВИ АБО ЧОМУ ІНОДІ КРАЩЕ ПРОМОВЧАТИ
— Наталіє, про що не варто запитувати у військового? Які питання можуть травмувати, спричинити стрес, агресію чи інші негативні емоції?
— Не варто ставити такі запитання, відповідь на які нічого не змінить. Військові дуже не люблять, коли їх запитують: «Коли закінчиться війна?» або «Коли вже це все закінчиться?»
Захисник у такі моменти відчуває свою провину, бо це ж він нібито недобре воює і винен у тому, що війна ще не закінчилася. Питайте про те, що під контролем, а не про травматичні події. Розказуйте про успіхи дітей, діліться новинами. Якщо захиснику нема чого розказати — не тисніть, не випитуйте. Він розповідає рівно стільки, на скільки готовий.
Ніколи не цікавтеся у воїна, чи він убивав. Це дуже недоречне запитання, бо тоді він подумає, що його хочуть зачислити до когорти вбивць. А вони, наші захисники, витісняють ворога з українських земель.
Ще одне травматичне питання для людей, які побували у самому пеклі війни: «Розкажи, що було найстрашніше?» Дуже часто люди, запитуючи про це, мають своє уявлення і самі не готові до відповіді. Питання «Чи сумував ти за мною?», «Чи думав ти про наших дітей?» викликають негативні емоції. Краще поговоріть про спільні плани після його повернення — це додасть йому сили боротися за себе.
Краще поговоріть про спільні плани після його повернення — це додасть йому сили боротися за себе. Ілюстративне фото Бориса Корпусенка
— Як поводитися з військовим, який повернувся із зони бойових дій?
— При зустрічі з військовим, який повернувся з фронту, потрібно проявляти турботу, але не бути нав’язливими. Не варто влаштовувати оркестри чи дарувати квіти. Вони не розуміють, як правило такої поведінки і нашої великої радості. Бо війна для них не закінчилася. І взагалі, більшість військових не готові святкувати навіть перемогу, бо втратили на війні багато побратимів. Занадто великою ціною нам дається ця перемога.
Треба насамперед поважати людей, які повернулися із фронту і бути готовими, що військовий може суттєво змінити свої життєві принципи та погляди. До того ж, такі люди часто змінюють своє ставлення до матеріальних цінностей.
Важливо дати військовим час на відпочинок по прибуттю з фронту. Знаходити баланс — не вимагати допомоги і самій не намагатися допомогти там, де по суті це зробити неможливо.
«ГОЛОВНЕ — ДОДАВАТИ СПОКОЮ ТА ДАТИ ВИГОВОРИТИСЯ»
— Що важливо чути для військових під час розмов телефоном з родиною? Як підтримати рідного захисника, який знаходиться на війні?
— Місія родини, яка чекає на свого захисника в тилу — підтримувати психоемоційний стан близької людини. Головне — додавати спокою, щоб боєць розумів, що в нього вдома все в порядку, діти в безпеці, батьки також. Якщо захисник хоче щось розповісти — обов’язково треба дати йому виговоритися. Не потрібно перебивати, вставляти якісь репліки і ставити зайві питання. Просто вислухати. Подякувати, що він довірився вам. І не варто вантажити його побутовими проблемами. Вони насправді такі дріб’язкові порівняно з тим, що переживають наші захисники, воюючи на перших та нульових позиціях.
— Часто доводиться чути, що з фронту повертаються вже не ті чоловіки й жінки, які були до війни. З’являється агресія, нестриманість, закритість. Що порадите у цьому випадку?
— Це актуальне питання. Мені його ставлять дуже часто. Конфлікти в діалогах справді зросли. Навіть телефоном. Багато жінок до мене звертаються і скаржаться: «Раніше він так не говорив, а тепер зривається» або «Я телефоную, ніби все добре, а він на мене гарчить», «Він злиться з нічого»…
Зрозумійте, він на фронті, він міг тільки-но повернутися з якогось надскладного, або не дуже вдалого завдання, або ще гірше — втратити побратима. У чоловіків інший психотип — вони закриваються в таких випадках. Він знаходиться на межі виживання і наші «мирні» питання там геть недоречні, вони автоматично знімаються. А буває так, що ось ця хвилинна його агресія допомагає йому себе зберегти.
Дуже важливо, щоб ми розуміли: військові, які повернулися з фронту, — це вже не ті люди, які пішли воювати рік чи півтора тому. Це вже не ті наші друзі, знайомі чи члени родини, які були до війни, якими ми їх пам’ятаємо. Адже вони пройшли через такі випробовування, такі колосальні стреси, що не могли не змінитися. Нам потрібно заново їх для себе «відкривати», вивчати нові риси їх характеру і пристосовуватись до них. Треба бути максимально тактовними, емпатичними та співчутливими, щоб не зачепити якісь болючі «струни» людини, яка повернулася з фронту.
— Як правильно реагувати на негативні зміни, які відбулися з рідною людиною у зв’язку з війною?
— Зрозумійте: він любить вас, береже вас, радий вас бачити, але, на жаль, можуть бути якісь мимовільні реакції або афективні прояви, в тому числі агресивні, які адресовані не вам особисто.
«Зрозумійте: він любить вас, береже вас, радий вас бачити, але, на жаль, можуть бути якісь мимовільні реакції». Ілюстративне фото Бориса Корпусенка
Колишній військовий переносить у цивільне життя свої пережиті болі та жахи, і ви випадково можете отримати «порцію» агресії, хоч і не є її адресатом. Намагайтеся усіма можливими способами зберегти стосунки з рідною людиною, не допускайте ситуацій, які можуть спровокувати військового поринути у «болючі» спогади.
Але коли стосунки починають з кожним днем тільки загострюватися, не треба чекати, що проблеми «розсмокчуться» самі по собі. Коли ми хворіємо — звертаємося до лікаря, так? Психіка — це така ж структура, як і будь-який орган у нашому організмі. Якщо ми з чимось не справляємося — потрібно звернутися за допомогою: це не соромно і не страшно.
«Не треба чекати, що проблеми „розсмокчуться“ самі по собі». Ілюстративне фото: freepik
ПАРАЛЕЛЬНІ СВІТИ: РОЗЧАРУВАННЯ ВІД ТОГО, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В ТИЛУ
— Часто військові, які повертаються з війни, неприємно вражені, як на «мирній» території українці живуть, наче війни немає. Ресторани, вечірки, подорожі на море… І все обов’язково фотографують і активно викладають у соцмережі…
— Так, ви праві: військові, які повертаються з місць ведення активних бойових дій в абсолютно «мирне» суспільство, «далеке від війни», часто шоковані таким контрастом. Для них нонсенс, як люди можуть не звертати увагу на те, що вони живуть у воюючій країні. Як у той час, як на війні щодня гинуть люди, в іншому куточку країни українці собі дозволяють брати участь у гучних вечірках, масових розвагах.
Звичайно, ми не можемо «покласти життя на паузу», не можемо позбавити дітей радощів дитинства, днів народжень, сімейних свят та традицій, але вони не мають бути демонстративними, на показ, бо це створює дискомфорт для інших людей.
Численними світлинами у соцмережах люди демонструють, що війна їх не торкнулася. Звичайно, це болісно сприймають військові, які щодня ризикують життям. Ділитися чи не ділитися причинами своєї радості у соцмережах — це моральне питання, яке людина має поставити собі сама. Але треба, щоб кожен українець розумів — люди, які захищають наше життя і здоров’я, повинні розраховувати на максимальну повагу і підтримку.
— Пані Наталіє, а яку можете дати пораду тим, хто чекає на своїх захисників вдома?
— Тим, хто в тилу, я насамперед раджу: не треба щодня свідомо заганятиме себе у напруження, рано чи пізно це призведе до депресії. Воно завжди так відбувається. Спочатку — сум, потім — апатія, далі — депресія. Щоб правильно зустріти наших рідних і близьких захисників, нам потрібно бути в ресурсі. Людина не може допомогти іншій тоді, коли вона сама страждає. Довести себе до виснаження, коли треба бути в строю — це точно немудро.
Робіть хоча б по одній приємній маленькій справі на день.Навіть одна «приємність» протягом дня допоможе сконцентруватись на позитиві. Виконуйте звичайні щоденні ритуали, приємні домашні справи, приділіть увагу вихованню дитини, сходіть кудись разом, неспішно випийте улюблену каву… Робіть те, що дарує бодай маленьке емоційне піднесення.
