За більш ніж 200 днів повномасштабної війни з Росією ЗСУ перехопили ініціативу на фронті та провели успішний контрнаступ на Харківщині s Херсонщині. Такі досягнення коштували українській армії серйозних людських втрат, тому багато родин сьогодні переживають горе через загибель рідних. Військовий психолог Андрій Козінчук розповів, якою може бути реакція на смерть близьких і як впоратися з болем та порожнечею після трагедії.
Фото: Getty Images
На своєму YouTube-каналі "У моєї голові" Козінчук розповів, що реакція на втрату може мати кілька проявів:
1) Ступор, з якого людину не можна виводити ляпасами, водою, криками. "Ступор – це реакція, коли психіка усвідомлює, що сталося, – пояснює психолог. – Якщо людина не виходить зі ступору більше 2 годин, варто запросити психотерапевта".
2) Емоційна нестабільність – сльози, крики, звинувачення.
3) Відсутність реакції, втеча від трагедії, зовнішній спокій.
"Перші 40 днів нічого робити не потрібно: психіка адаптується до цих подій, звикає до втрати, - коментує Козінчук. - Потрібно дбати про своє фізичне та ментальне здоров'я, можна займатися буденними речами".
Через 40 днів відбувається усвідомлення, що людини немає. Після цього військовий психолог радить написати терапевтичний лист. Потрібно записати ручкою на папері відповіді на кілька запитань:
Козінчук каже, що горючий сам визначить, що зробити із цим листом. У процесі може виникнути бажання спалити лист чи матеріалізувати пам'ять про близьку людину, наприклад, написати книгу спогадів.
"Втрата - це порожнеча, яку потрібно буде заповнити якоюсь діяльністю, творінням, увічненням слави. Навіть якщо вам не вдасться переназвати вулицю чи школу, ви зможете проговорити, яким крутим був загиблий, наскільки вам було добре разом, яке місце він займав у вашого життя", - пояснює психолог.
Фото: Getty Images
За його словами, найгіршим вибором у даному випадку є шлях вічної жалоби та страждання.
"Уявіть, що з вашим сином або чоловіком можна встановити зв'язок. Хотів би він, щоб його мама чи дружина після його смерті вічно страждали? Він напевно відповів би: "Ні, я хочу, щоб вони прожили щасливе життя". Горюйте, але горе повинне мати якийсь час, після якого вам потрібно буде взяти в руки своє життя і створювати щось нове, заповнювати порожнечі. Так хотів би ваш рідний, - каже Козінчук. - Пережити врату неймовірно боляче, але нам треба навчитися бути самостійними".
Також фахівець дав пораду людям, які не втратили на війні своїх близьких: "Встигніть сказати "вибач" або "люблю" людям, які живі, навіть якщо вони не збираються йти на війну. Це слід встигати робити за життя".
