Учора мешканку одного з сіл поблизу Краматорська евакуювали місцеві волонтери. Жінка пережила десятки обстрілів, бачила смерті односельчан. Одну зі смертей — учора, за кілька годин до того, як її врятували з прострілюваного села волонтери.
Журналістам “Вчасно” Тетяна розповідає, що її село розташоване поміж двох пагорбів, між селищами Сидорівка й Тетянівка. І саме в нього систематично прилітали російські снаряди. А вчора жінка зі своїм собакою потрапила під обстріл, коли була просто неба.
“Почався обстріл, а я в той момент разом із Бімчиком гуляли вулицею, щоб він трохи розім’яв лапи. І як почало скрізь гепать — він кинувся тікать, а я його тримаю! Невідомо куди забіжить, і що тоді робить? Так хоч він зі мною, я догляну, а як втече — може ж і забігти, і де шукать? То я й лягла зверху, накрила собою. А він боїться, сіпається в різні боки — довелося притримувати за ошийник, то тепер трохи кашляє”, - розповідає вимушена переселенка.
Про те, щоб залишити в селі собаку, мови навіть не булоКоли приїхали волонтери, жінка не встигла нічого з собою взяти. Каже, схопила першу спідницю й сорочку, документи, а головне — повела з собою Біма.
“Усі були шоковані після того обстрілу, особливо сусіди. Наші будинки поруч — по сусідству дві дачі слов’янських людей, одна хата, в якій жив мій односельчанин. У батьківській хаті. А після обстрілу не лишилося нічого. Але вони вирішили їхати вже наступного дня, щоб встигнути зібрати речі. А я прийшла до них, думала, візьмуть мене з собою, та й Бімчика на коліна візьму. А мені сказали: “Тань, не ображайся, але все, що зараз візьмемо — це все, що у нас буде”. Тому поїхала з волонтерами. А якби вони сказали, що не вивезуть мене з собакою, то ми б пішки пішли з Бімчиком“, - сумно всміхається жінка.
Про те, щоб залишити в селі собаку, мови навіть не було. Тетяна каже, що без неї собака пропаде — їсти не візьме ні в кого, тільки у неї. Якщо коти ще знайдуть якусь пташку чи їх підгодують — то Бім не виживе.
“Він такий відданий друг, тільки до мене. То куди ж я без нього?” - каже Тетяна, допоки Бім обнюхує всіх, хто підходить до господарки, і підпускає близько лише волонтерів, які їх врятували.
У селищі Тетяни лишилося усього два десятки людей. Спершу всі виїхали з села, потім почали повертатися. А коли ворожі снаряди почали забирати життя односельців, знову поїхали за межі району. Журналістам жінка каже: село було, а зараз його майже немає, тому що майже повністю зруйноване снарядами, які регулярно шлють окупанти.
“Порозбивали багато чого. Моя мазанка ще ціла, але чи надовго — навряд. А в будинки тих, хто живе поруч, прилітало дуже часто, багато… Багато хто й помер у будинках чи біля них”, - розповідає Тетяна.
Тепер Тетяна разом із Бімом шукає, куди поїхати — без свого чотирилапого друга, каже, не поїде нікуди, а його нікому не віддасть.
“Разом з-під обстрілів їхали — то разом і будемо до кінця”, - наголошує переселенка.
