Обстановка у Вугледарі зараз стабільно важка. За офіційними даними тут залишається 359 людей, за неофіційними — 564. Це мешканці, в основному, похилого віку, молоді немає - всі давно виїхали, розповідає «Вчасно» волонтер Максим Чечиков.
Чоловік пояснює, що приїжджає сюди вже не вперше, зокрема, востаннє був тут два тижні тому, і навіть за цей період часу можна помітити, як місто помітно змінилося. Його, фактично, стирають з лиця землі.
«Якщо навіть говорити про мою останню поїздку, це було вчора, нас обстрілювали з міномета. Ці осколки, на щастя, пройшли повз авто, ми доїхали, допомогу все одно довезли. Два тижні тому ми також приїжджали — місто було вже зруйноване, а зараз коли ми повернулися, руйнувань стало ще більше. При чому, це все руйнування від початку вторгнення, а не 2014−2015 року. Від міста зараз нічого не лишилося. Тут немає жодної вцілілої будівлі», — ділиться Макс.
Мешканці Вугледара переважно живуть у підвалах в різних частинах населеного пункту. Волонтер пояснює - вони або знайшли один одного, або це вже були сусіди, жителі з сусідніх будівель, які вирішили мешкати гуртом.
Сам Чечиков спілкувався з людьми із одного з підвалів школи, їх тут близько 50. Раніше усі ці вугледарці жили поблизу один від одного, а згодом перебралися сюди.
«Люди тут дуже ображаються, коли їх називають «ждунами», бо є які розмовляють і українською, і самі кажуть, що завжди жили в Україні, прожили тут 60−70 років. Виїжджати кудись вони не бачать сенсу. По-перше, вони не розуміють, куди виїжджати. По-друге, пенсіонери, яким 60−80 років, не знають, що таке інтернет, як ним користуватися, як знаходити ці шелтери, як жити далі, адже пенсія півтори-дві тисячі, і за неї не прожити у великому місті.
Крім того, на жаль, ці будинки, куди приймають переселенців, не завжди тримають мешканців до кінця війни. Хтось, звісно, помагає, забезпечує, а хтось приймає лише на 2−3 місяці, а потім каже «далі самі». Тоді люди вертаються жити назад у підвал, тому що немає куди йти. В результаті хтось просто думає «я тут прожив-прожила усе життя, і куди я зараз поїду?», а хтось просто не знає, куди їхати", — розповідає Максим.
Фото: Максим Чечиков
Фото: Максим Чечиков
Фото: Максим Чечиков
Фото: Максим Чечиков
Зараз Вугледар, як і інші міста України, готується до зими. Волонтери привезли людям генератор, наступного разу планують забезпечити їх буржуйкою. Чечиков каже — в місті зараз достатньо зламаних дерев, тому дровами люди будуть забезпечені й мерзнути ніхто не буде точно.
«Останнім часом у Вугледар перестали заїжджати волонтери через те, що місто обстрілюється, і дорога на в'їзді дуже небезпечна. Вона не асфальтована, а якщо йдуть дощі, то все розмиває, і доїхати просто неможливо».
Люди кажуть, що волонтерів зараз у населеному пункті немає, однак іноді сюди заїжджають військові, які помагають з продуктами. В деяких підвалах немає елементарних гігієнічних наборів. Ще один із варіантів вижити — пенсія, яка приходить на картку. Тоді жителі передають її нашим бійцям і просять поїхати зняти пенсію та купити продукти. Так виходить протриматись хоч якийсь час.
