“Донбас годував Україну”, “Путін — агресор”, “Путін — рятівник”. Це не просто уривки фраз (які іноді заставляють мимоволі сіпатися око), а невеличка часточка документального фільму “Поїзд “Київ-Війна”. Знімали його в потязі “Київ -Костянтинівка”. Як це було і чому врешті вийшов не нудний, а пронизливий роздум про необхідність порозуміння — розповість “ВВ”.
Я не люблю розмовляти з попутниками. Завжди здається, що книга чи музика у навушниках значно цікавіші. Але, виявляється, розмови в потязі іноді бувають не просто цікавими. Вони можуть стати основою для фільму.
Мова про стрічку “Поїзд “Київ-Війна”, яка 12 листопада виходить на екрани. На Донбасі побачити фільм в кінотеатрі можна буде лише у Маріуполі. Втім, можливо, особливо корисно його буде подивитися тим, хто на сході України ніколи не був, та досі думає про нього стереотипами.
Щоб почути, треба… слухати
Повнометражний документальний фільм зняв режисер Корній Грицюк. Він понад двадцять років прожив у Донецьку, тож тема Донбасу для нього більш ніж небайдужа.
Сюжет досить простий: 12 годин у потязі, і ось вже з галасливої столиці ти потрапляєш до прифронтової Костянтинівки. Та хто ж у ньому їде? Військові, волонтери, цивільні, жителі окупованих територій, ті, хто там і живе, ті, хто втрачав близьких у боях, і ті, хто відносить букет на цвинтар на “тій стороні”, але ніколи в цьому не зізнається… Пасажири та працівники залізниці стали героями стрічки. Такі різні, вони їдуть в одному напрямку та заводять розмови на сусідніх полицях. Як не крути, усе навколо однієї теми — війна і мир.
Фото: train-kyiv-war.org
Ось лише одна з невеликих історій пасажирки Оксани:
“У мене була одна-єдина поїздка на цьому поїзді за ці 4 роки. З дитиною. Потім на перевізниках до Донецька. І постійне закривання рота дитині, тому як його дитячі питання “а в Донецьку ж Україна?”, “як там немає України?”, ”А навіщо військові стоять?” тощо, пояснення пошепки чому все ось так, спів дитини у дворі будинку гімну України та мій шок і прохання більше цього не робити... ну і сама дорога починається від вокзалу. У поїзді поки ще спокійно, тільки думки не дають заснути…”.
Корній Грицюк вкладає у стрічку великі надії.
“Це для мене не просто спроба зняти фільм на актуальну тематику. Я вірю, що цей фільм здатний змусити українців розмовляти між собою. Після місяців зйомок у потязі, я зрозумів, що більшість людей в моїй країні хочуть миру. На жаль, пропаганда зробила свою справу та поставила частину українців один проти одного. Тим не менш, у цьому потязі я побачив людей навіть з дуже різними поглядами, які говорили про спільне – про мирне життя”, — вважає режисер фільму.
Як це було
Знімали фільм з серпня по грудень 2019 року. З фінансуванням допомогли Український культурний фонд та “Укрзалізниця”. Специфіка зйомок у потязі, згадує режисер Корній Грицюк, додала емоцій.
“Люди реагували дуже по різному. Така банальна фраза, але дійсно кожна людина це окремий світ. В когось наболіло і в душі є те, чим хочеться поділитися. Хтось не хотів спілкуватися з міркувань безпеки”, — згадує рижесер.
Якогось чіткого сценарію у фільму не було. Проте для того, щоб уявити, як він має виглядати та відпрацювати технічні деталі в умовах знімального майданчика, обмеженого стінами вагону, знадобилося кілька років. Врешті працювала знімальна група з трьох людей.
Стрічка, яка може зробити боляче
70 хвилин фільму можуть бути не дуже легкими для глядача. Вислови деяких пасажирів потягу можуть обурювати.
“Я бачив реакцію глядачів і не можу її описати кількома словами. Я вважаю, для фільму головне, що, коли він завершується, люди хочуть про нього говорити. Коли фільм викликає емоції — це добре”, — каже Корній Грицюк.
“Мені ця тема болить. Це історія моєї малої батьківщини. Я б хотів, щоб її побачили люди, які може трохи підзабули, що в нас сьомий рік війна. Багато хто не думає про те, що ти в Києві можеш сісти в потяг, переночувати там, а прокинутися вранці за 20-30 кілометрів від лінії зіткнення”, — продовжує режисер.
Про фільм і про його творців
Виробництвом стрічки займалася кінокомпанія EasyLiving Films, продюсер Сергій Пудіч. Фільм покажуть в Києві, Львові, Одесі, Харкові, Дніпрі, Маріуполі, Сумах, Полтаві, Чернігові.
Прем’єра фільму відбулася 23 серпня 2020 року на 49 фестивалі «Молодість». Фільм було номіновано на кращий документальний фільм року від Національної премії кінокритиків, відібрано до конкурсної національної програми фестивалю "KharkivMeetDoc", а також до цьогорічної програми міжнародного фестивалю ArtDocfest.
Корній Грицюк. Фото: espreso.tv
Корній Грицюк, 29-річний режисер, родом з Донецька. «Поїзд:Київ-Війна» його другий повнометражний фільм. Перший фільм Корнія «2020. Безлюдна країна», знятий у жанрі мок'юментарі, було показано на різних кіномайданчиках в Україні, Німеччині, США, Чехії, Швеції. В кінці 2018-го року фільм був у національному кінопрокаті в Україні, а вже у вересні 2019-ого року відбулася телевізійна прем'єра фільму на каналі UA: Культура.
Сергій Пудіч. Фото pudich.com
Сергій Пудіч, український продюсер, режисер та автор сценаріїв, засновник кінокомпанії EasyLiving Films, родом з Одеси. У 2018 році його короткометражна чорна комедія «Crabgirl» була відібрана на більш ніж 50 кінофестивалів та отримала загалом 12 нагород. У 2019 році Сергій випустив три короткометражні фільми: «Non e Vero» (режисер та продюсер), «Amore non e come pensi» (режисер та продюсер), «Athena» (продюсер), «Барбер» (продюсер, режисер). Під час карантину Сергій взяв участь у якості режисера першої серії у зйомках карантинного серіалу «За вікном».
Р.S.
Подорож у поїзді “Київ-Костянтинівка” — ненайлегший та не найприємніший спосіб провести час. Тут мова не лише про фізичний комфорт, але й про психологічну атмосферу. Таку поїздку, та ще й не одну, для нас з вами здійснили автори фільму. Тож його варто подивитися. Замислитися. Придивитися до тих, хто поряд. І, можливо, почати трохи краще їх розуміти.
