Після приходу «довгоочікуваного визволення» мешканці Рубіжного, які не виїхали, ледве оговтуються. Як і ті, хто зараз має змогу приїхати до нього.
«Був у Рубіжному, хотів сина з невісткою забрати. Не поїхали. Але вони не «ждуни». Сваха головою пішла після обстрілів, тепер стережуть хати. Їхати ні в якому разі не хочуть. Південна частина міста від парку і лікарні до завода «Краситель» — пустеля», — розповідає «Вчасно» мешканець Сватівщини, який днями заїхав до Рубіжного.
У місті досі немає ані води, ані газо- та електропостачання. Гуманітарна ситуація складна. Більшість допомоги, яку привозили кадировці під емблемою допомоги від «братського» російського народу, виявилась товарами із місцевих розграбованих крамниць. Нині підвіз їжі став ще більш скромним. Зараз в навколишніх селах починає «ловити» російський оператор «Лугаком», то ж посередній зв'язок між окупованими містами налагоджується, і люди мають змогу комунікувати.
«В нас там сусідка лишилась, яка за квартирою дивиться. Вона старенька і невибаглива, але можна сказати що голодує. Ми їй з Новоастрахані передаємо, що можемо з городини. М'ясо не ризикуємо відправляти попутками, бо можуть забрати», — ділиться з журналістами Вікторія.
«Ми з родиною виїхали з Рубіжного разом із кадировцями. Поки вивозила Україна, ми думали пересидіти, потім зрозуміли, що помремо у підвалі. Нам пощастило, і коли прийшли військові у формі, навіть не розібралися, з ким виїжджаємо. Потім виявилось, що це чеченці. Нас вивезли до якогось села, довго опитували. Потім відпустили когось куди. Ми вирішили пересидіти у Житлівці у родичів, потім перебралися до Кремінної. Тепер їздимо до руїн нашого міста і потроху забираємо речі. Наш будинок майже цілий, але дивитися на все розбите без сліз неможливо», — каже Світлана, яка з родиною виїхала з міста в перші дні його окупації.
Долю випаленої землі першими на Луганщині взяли на себе Попасна та Рубіжне. Попасна — прифронтове місто, яке потерпало від російської навали вісім років, відразу стало форпостом України на новому найкривавішому етапі війни росії проти нашої держави. Рубіжне виявилось наступним. Тутешні керманичі різних рівнів влади активно пропагували проросійські цінності не один десяток років. Народні та місцеві депутати в своїй більшості завжди представляли політичні сили, афілійовані до кремля. Керівники містоутворюючих та комунальних підприємств завжди були пов’язані російськими інтересами.
Містом фактично правили Юрій Бойко та його сірі кардинали: кум Олександр Чернецов, директор НВП «Зоря», та народний депутат Юлій Іоффе. Колосальні бюджетні та приватні кошти вливались в популяризацію цінностей спочатку Партії регіонів, а, після її заборони в Україні, «ОПЗЖ». Високі рейтинги проросійських сил не стали запорукою безпеки під час «проведення спеціальної воєнної операції» авторства путіна: місто знищили російськими руками та їх же заліззям.
Містом фактично правили Юрій Бойко та його сірі кардинали
Тривалий час місто очолював ставленик Олександра Чернецова, кума одіозного Юрія Бойка, Сергій Хортів. І хоча у 2020 році «політсила» вигнала його з мерського крісла, Хортіва підібрала під свій прапор партія «Наш Край». Проте ця зміна не завадила Хортіву одному з перших стати в ряди топових зрадників України: він перейшов на бік окупанта, став вже не опосередковано пропагувати методичні ідеї «руського міру». Останній згодом зрадив своїм політичним спонсорам, перейшовши на бік рашистів.
Зрадник Сергій Хортів
