З Ростовщини продовжують надходити цікаві новини. Я маю на увазі Ростовську область, рф, прикордоння, яке має дуже важливий вплив на війну, тому що саме з Ростовської області почалася окупація Донбасу, завезення зброї для окупаційних військ. Тому для мене спостереження за життям ростовчан, соціально-політичною, військовою, кримінальною ситуаціями дуже важливо, бо життя українського та російського прикордоння показує нам на непомітні, але важливі нюанси війни.
Будь які зміни, що відбуваються у прикордонні під час війни, вказують на суттєві зміни у цілому по країні. Дуже шкодую, що ось так, уважно та ретельно хтось не відслідковував зміни та життя українського прикордоння. Не втомлююсь писати про те, що зброю з росії на територію України на Луганщині почали завозити ще під час подій на Майдані.
У березні 2014-го року перед святом 8-го березня, в ювелірних крамницях був аншлаг, такі черги. Звісно, що здебільшого це були шахтарі, але все ж таки, не змовкали розмови про те, що золота та діаманти жінкам на подарунки скуплять місцеві прикордонники та митники, які «сели на поток». У краї вічної контрабанди, а саме цим жили усі прикордонні регіони, вислів «сесть на поток» означав знайти щось таке, що йде потоком через кордон та приносить шалені прибутки й ось цей «поток» керований, тобто кришується силовиками. Згодом стало відомо на якому потоці сидять силові та фіскальні структури прикордоння, це зброя, яку в Україну завозили «КАМазами» та «Уралами» у супроводі місцевих правоохоронців.
Так, зрадників було багато. Більш того, усі зрадники задовго до окупації, задовго до захоплення будівлі СБУ у Луганську та органів місцевих влад, знали, що буде, ні, не війна, просто «здесь все будет россия, Украину отбросят за Днепр, а у нас будет коридор до Приднестровья, буферная зона, чтобы америкосы и НАТО сюда не лезли».
А знаєте, я ось тільки через 5 років дізналася, що не тільки я, багато людей тоді намагалися повідомляти про це у Київ, стукали у всі двері, вірили у державність та владні структури. Нам тоді не вірили, вірніше, ми ж не знали, що зрадники були по усім коридорам влади.
Ось зараз спостерігаючи за життям російського прикордоння, згадую усе це, події 2014-го, наше биття головою об стіну, ті зміни, які відбувалися у людях, суспільстві задовго до війни, й які означали дуже погані речі.
От як би тоді був соціальний інститут, зацікавлені люди, правоохоронні структури, які б проводили дослідження, спостереження. Тому длубаю цей камінь, я маю на увазі, спостерігання та нотатки подій на Ростовщині. Це мій такий собі блок-пост, де я стою на сторожі.
Багато чого дізнаюся. От, наприклад, що відбулося ще одне засідання суду над нашими полоненими з «Азовсталі». Не буду писати узагальнене «азовцями», бо там є й цивільні.
На цей раз біля суду та вздовж дороги від СІЗО, де під вартою тримають полонених, а полонених залишили від суду до суду у СІЗО Ростова, не повезли назад у ОРДЛО й це ще один добрий знак, – було багато охорони. Це добрий знак. Це означає, що наші дописи та публічна зацікавленість, розголос та привертання уваги, роблять свою справу. Окупанти бояться вже на своїй землі.
Я багато написала про катування полонених у 38-й колонії, міста Довжанськ, де їх утримують, зокрема, не людське, звіряче поводження з полоненими з боку «вертухаїв», місцевих охоронців, а це здебільшого жінки. Як їх морять голодом, як влаштовують знущання «героям сала» (це коли полонених не годують декілька суток, а потім перед їх очима охорона влаштовує обід й кричить «героям сала», показуючи полоненим шматки їжі) чи справляють нужду на прив’язаних до полу полонених. То знаєте, а Довжанськ трошки «потрясло», бо ж оці колаборанти-вертухаї не думали, що про їхні дії дізнаються за межами міста, то побоюються розправи, у тому числі над їхніми сім’ями, більшість яких живе в Україні та Європі, як біженці-переселенці.
Публічність у таких справах, працює на захист полонених. Це початок війни був обумовлений безкарністю. Як росіяни, так й колаборанти Донбасу почували себе абсолютно безкарними. Бо пам’ятаєте радянське «война все спишет». Тут в це свято вірять. Що їм за їх злочини нічого не буде, бо як росія переможе, то не буде кому в Україні висувати звинувачення, та й усі, кого вони знищили вже ж мертві, то усі сліди злочинів сховано.
А ще, з гарних новин, це те, що у Ростовські області усі лікарні заповнені пораненими, а Ростовський аеропорт ім. Платова, це вже фактично морг, бо саме там облаштовано масштабне сховище з морозильними камерами для зберігання. А колись там сідали міжнародні рейси. Ну, то таке.
Прикордоння штормить. У ОРДЛО черги за пальним. На кордоні з росією (одна страна, це ж казав путін) черги, де люди стоять по 6-8 годин, щоб виїхати у Ростовську область. Саме туди їде нарід Донбасу, щоб заправити авто та купити більш дешеву їжу. Бо в ОРДЛО разом з мріями донбасян пожити по-руськи, як у Москві, прийшли московські ціни.
Цікаво, що донбасяни досі вважають, що Ростовська область взірець виконання мрії пожити у срср, по-руськи. Бо ж там дороги, «крепкие хозяйственники», поліція сажає за будь який мітинг, ніхто не звертає уваги на те, що у Ростовській області люди живуть без світла, газу, води, каналізації
В ОРДЛО епідемія пацюків, мишей, вошей та земляних бліх. Ними заповнені усі кущі, трава, вулиці міст, будинки, підвали та під’їзди. Це пов’язують не тільки з тим, що вже 9 років не ведеться санітарна обробка будинків, а й з тим, що багато тварин тікає з лінії фронут у білш мирні території та, звісно ж з тим, що дуже багато трупів по лісам, степам, посадкам, що дає можливість тваринам розмножуватися. Стосовно вошей та бліх… а най буде, як й холерний ембріон у рибі з Ростова, що продають у ОРДЛО.
В ОРДЛО закривають шахти. На черзі ось саме ті, що стоять на самісінькому кордоні з росією. Як там мріяли донбасяни у 2014-му – буферна зона? Ось путін її й робить. Випалена земля, закриті підприємства.
До речі, усі закриті шахти, усі закриті підприємства, усі промислові споруди та майданчики в ОРДЛО росія використовує, як склади для зброї та розміщення техніки. Наприклад, колись у Довжанську був крутелезний хлібокомбінат. Пекли багато видів хлібобулочних виробів, торти. Було багато унікальних, крафтових рецептів, наприклад, хліб на пивному суслі, що возили з Ровеньківського пивзаводу. Після «освобождения Луганщины от укро-хунты» прибуткове підприємство, одне з місто утворювальних, закрили, обладнання було вивезено на росію, люди втратили роботу, а місто смачний хліб. То от уся територія, це просто склад зброї, снарядів, машин.
ОРДЛО втрачає підприємства, але наповнюється зброєю. Зброя досі йде сюди з Ростовської області. Більшість через залізничну станцію КПП «Червона могила» (Красная могила), яка гарно працює. Усе інше через КПП «Гуково» та «Новошахтинське».
З боку Ростовської області зміни теж колосальні. Ну, по-перше, це тисячі гектарів знищеної землі, бо ж по ній їздять танки, а колись колосилися поля. Закриваються підприємства. Підприємці палять своє майно, щоб отримати компенсацію та страховку та виїжджають з росії. Чому? Ну, річ не тільки в тому, що там побори, фактичні 90-ті з братками (чомусь усі російські «братки» це вірмени чи дагестанці), а ще й тому, що у прикордонні велика кількість криміналітету зі зброєю. Це й біглі з фронту, й «вагнери», просто зека, які отримали «вільну», зброю, але не захотіли воювати, а тихо пішли «у люди». Є села та станиці, які вже повністю заселені ось такими екс-каторжанами чи екс-мобіками.
Звісно зросло кількість зґвалтувань, пограбувань. Звісно бізнес розуміє, що його чекає у разі «пригожин-наш президент». Тому у Ростовській області вже не має пташників, птахофабрик, є дефіцит яєць, курятини, молока.
У 2022 році Ростовська область теж волала «наконец-то на Киев, Киев за три дня». Й ось вже за 500 днів, як «Київ за три дня». Ростуть кладовища, де свіжі могили під триколорами «погиб в сво». Щасливі жінки на новеньких «калинах» шукають вечорами розваг, бо ж «калину» видали саме за оту нову й свіжу могилку.
Населення сидить без світла, газу, води вже не годинами, тижнями. Будь який дощ чи вітер й соцмережі палають «нас может уничтожить дождь, что будет, когда сюда долетять украинские ракеты».
Так, змінилась думка, більш того, це вже ствердження на грані розуміння та сприйняття – сюди долетять, обов’язково долетять українські ракети. Більше немає впевненості, що «Київ за три дня», а ось впевненість «Ростов за три дня» вже починає набувати фізичних рис, бо долітає не тільки у Ростов, а й далі.
Більш розумне населення тікає з регіону. Тому що розуміє, ми повернемо свої території, викинемо окупанта за свій кордон, а ось де він буде, по мапі 1991 року, чи по справжній українській землі, де Кубань це Україна, то як Залужний скаже.
Ось офіційні новини з Ростовщини: «Після початку СВО у Ростовській області відбувся відтік жителів у країни далекого зарубіжжя. Про це повідомили в обласному уряді з посиланням на дані статистики у першій половині 2022 року. У цей період виїхало на 1014 осіб більше, ніж у регіон із них приїхало. Наголошується, що міграційний відтік населення для донського краю стався у перші за довгий час. Влада причини не пояснює, але, ймовірно, це пов’язано з початком бойових дій в Україні».
Ну й найголовніше. Волгодонськ повністю евакуюють, якщо на території Ростовської області розпочнуться бойові дії. Про це повідомив мер міста Сергій Макаров.
Причини не пояснюються, однак очевидно, що це пов’язано з початком спеціальної військової операції. «Наше місто належить відповідно до постанов уряду російської федерації до міст другої категорії. Якщо починається гарячий конфлікт, на територію рф вступають іноземні війська і оголошується якась мобілізація, місто наше відповідно до цих планів підлягає евакуації. Розроблено всі плани, де і куди ми переміщуємось. У місті залишається лише робоча зміна», — повідомив чиновник під час спілкування з мешканцями».
Тобто, якщо є росіяни, які мешкають у країні рожевих поні, де путін – володар землі та Всесвіту їде на рожевому нано-технологічному поні, то ті, хто має дотичність до державних чи владних установ, приймають реальність – «як тільки на території Ростовської області почнуться бойові дії»…
Знаєте, вже ворог не має сумніву щодо розв’язки та ходу війни: Ростовська область стане місцем бойових дій.
Після такого оголошення, рожеві окуляри у ростовчан розбилися склом всередину. Як це у нас бойові дії? Нам же обіцяли Київ за три дня? Як це Волгодонськ евакуюють, а Гуково, а Шахти, Новошахтинськ, Новочеркаськ? А куди евакуюють? Як в Магадан?…
Ось що я вам скажу, ростовчани, коли останній ростовчанин буде тікати з Ростовщини, світло не виключайте, нам там ще прибиратися!
Олена Степова для “ІС”
