Автор «Щедрика», який народжувався на Донеччині: хто такий Леонтович, чиїм прізвищем хочуть назвати вулицю в Селидовому/фото з відкритих джерел
Автор всесвітньо відомого «Щедрика», Микола Леонтович, пов’язаний творчістю з Донеччиною чотирма роками свого життя, упродовж яких жив і працював у Покровську (за його часів — станція Гришине).
Саме на Донеччині він створив перший дорослий робітничий хор. Композитор працював тут у музичній школі, яку заснував. У 2018 році в Покровську встановили пам’ятник композитору. А колишній прессекретар міськради Покровська Юрій Коваль під час відкриття пам’ятника зауважував, що саме в цьому місті Микола Леонтович нібито й написав свого легендарного «Щедрика».
1904−1908: роки, які провів Леонтович у Покровську на Донеччині
Під час революції 1905 року Леонтович організував у Гришиному хор робітників, який виступав на мітингах. Разом із хором він виконував революційні пісні на вокзалі, проводжаючи або зустрічаючи Гришинську бойову дружину.
Діяльність Леонтовича привернула увагу поліції, і у 1908 році він був змушений повернутися на Поділля. Коли композитор від'їжджав з Гришиного, місцеві жителі подарували йому фотоальбом за 1908 рік із підписами та світлинами хористів його колективу. Альбом зберігся досі в музеї Леонтовича у Тульчині на Вінниччині.
Додамо, що у Покровську встановили рекорд з наймасовішого виконання колядки «Щедрик» на музику композитора Леонтовича. 28 грудня 2018 року її одночасно виконали понад 2800 жителів прифронтового міста.
На сьогодні у Покровську встановлені дві меморіальні дошки — на будівлі, де він вчителював, та на залізничному вокзалі. На честь 100-річчя від дня народження композитора, у 1977 році, його ім'я присвоїли дитячій музичній школі, а одна із вулиць міста названа на його честь.
На символіці міста Покровськ в центрі герба та прапора розташована ластівка, саме така, яка зображена на сухарниці, особистій речі Миколи Леонтовича, що зберігається в Покровському історичному музеї.
«Неоднозначна» регіональність «Щедрика»
Відомо, що перший варіант «Щедрика» композитор почав створювати у 1902−1903 роках. Тоді варіантів мелодії було п’ять. З цього розвинулася теорія, що якась з редакцій «Щедрика» точно опрацьовувалася ним на Донеччині.
Вперше «Щедрика» почула українська публіка у 1916 році у виконанні хору київського університету. А 5 жовтня 1921 року він був презентований вже на концерті в Карнегі-Хол у Нью-Йорку. В 1936 році американець з українським корінням Пітер Вільховський, який працював на радіо NBC, записав англійську версію слів до «Щедрика» — «Carol of the Bells». Під цією назвою мелодія українського «Щедрика» стала всесвітньо відомою.
Життя та вбивство композитора, який зробить Україну відомою
Після встановлення Української Народної Республіки Микола Леонтович переїхав до столиці й почав активну діяльність як диригент та композитор. У радянські часи він працював у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, у Народній консерваторії, викладав у Музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка, організував кілька хорових гуртків.
В останні місяці свого життя Микола Леонтович закінчував оперу «На русалчин Великдень», але допрацювати її не встиг. У ніч на 23 січня 1921 року у селі Марківка Подільської губернії композитора вбили. У дім до родини напросився агент Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією та саботажем Афінасій Грищенко. Він назвався чекістом, що проводить боротьбу з бандитизмом.
Дмитро Феофанович, батько композитора, гостям не відмовив та накрив стіл. З реконструкції подій стало відомо, що Грищенко поводився дуже емоційно та збуджено, а його вечірня розмова з господарями швидко переросла в суперечку з політичних питань. Зокрема, батько Миколи Леонтовича вважав, що забирати майно на власні потреби у власників може негативно відобразитися на селянах — і призвести до повстання, які тоді були доволі активні. Чоловік також додав, що бандитизм (із яким саме мав боротися Грищенко) і викликаний таким свавіллям радянської влади. Чекісту такі розмови не подобалися. Він, навпаки, стояв на позиціях більшовиків та закликав знищувати «бандитів», які виступають проти радянської влади.
Розмова за столом тривала до опівночі. Після чого і гості, і господарі полягали спати: отець Дмитро з донькою та онукою в одній кімнаті, в другій — Грищенко та Микола Леонтович, а візник Грабчак — в іншій.
О 7:30 14 січня усі в хаті прокинулися від пострілу. Забігши до сусідньої кімнати, Дмитро Феофанович побачив пораненого у живіт сина та Грищенка, який стояв у самій спідній білизні та перезаряджав рушницю. Чекіст заматюкався, схопив батька за шию та вивів з кімнати. Грабчаку він наказав зв’язати руки господаря, його доньки та онуки.
Грищенко забрав 5 тисяч карбованців різною валютою, в основному ще царських часів, і лише 128 радянських. Безуспішно шукав золото, перевіряв, чи є на руках каблучки. Забрав він навіть частину одягу, в тому числі й шубу священника, якою господарі дали вкритися вночі. Після цього він втік на підводі.
Поранення композитора виявилось смертельним. Батько почав кликати на допомогу. Селяни кинулися навздогін вбивці. Підводу, яка їхала дуже повільно, наздогнали, але Грищенка там уже не було — він залишив мішок з награбованим одягом і втік.
В рапорті міліції Гайсинського повіту повідомлялося, що «в ніч на 23 січня агент повітової Ч К Грищенко пострілом з гвинтівки вбив сина священника с. Марківка Миколу Леонтовича 43-х років, у якого Грищенко ночував, і 26-го січня Грищенко, який переховувався в м. Теплик, при переслідуванні його чинами міліції пострілом з гвинтівки поранив у живіт міліціонера Твердохліба».
Додамо, що текст рапорту, який розкрив ім'я вбивці композитора, оприлюднили лише у 1990-х роках.
Рапорт міліції Гайсинського повіту, в якому згадується про вбивство композитора
На сторінці музею-квартири Миколи Леонтовича зазначено, що музика композитора — неоціненний внесок в українську та світову музичну культуру. Без творчості класика неможливо уявити хорове мистецтво XX століття в усьому його різноманітті. Ім'я Миколи Леонтовича сприймається з великою пошаною як в Україні, так і за її межами.
Наразі у Селидівській громаді триває процес перейменування вулиць та громадське обговорення пропозицій щодо нових назв. Одна з пропозицій — перейменування вулиці Пушкіна у місті Селидове на вулицю імені Микола Леонтовича. Підтримати цю ініціативу можна за цим посиланням http://surl.li/pugwi (потрібно онлайн заповнити анкету опитування).
