2 травня Верховна Рада прийняла постанову «Про використання політичним режимом Російської Федерації ідеології рашизму, засудження засад і практик рашизму як тоталітарних і людиноненависницьких».
За неї проголосували 272 депутати з усіх груп і фракцій, причому жодного голосу не було проти й ніхто не утримався. Саму постанову ухвалили у вигляді заяви та скерували її Організації Об’єднаних Націй, Європейському Парламенту, Парламентській Асамблеї Ради Європи, Парламентській Асамблеї ОБСЄ, Парламентській Асамблеї НАТО, урядам і парламентам іноземних держав.
У виданні MediaSapiens з’ясовували, як це рішення вплине на науку й освіту та яку роль зіграє в реальному засудженні світом злочинного російського режиму.
Рашизм. Історія та сьогодення
Хто саме та коли вигадав або почав використовувати слово «рашизм» — спірне й заплутане питання. Скоріш за все, це слово — продукт так званої народної творчості, поєднання слів fascism і russian, і може бути розшифроване як «російський фашизм». Українська Вікіпедія посилається на публікацію російського журналу 1990 року, де дійсно було використане це слово — але з іншим сенсом: ішлося про погляди людини на прізвище Раш. Деякі дослідники простежують народження поняття аж до Герцена, але він для позначення приблизно такої самої ідеології використовував слово «росіянізм», яке пізніше, вже наприкінці ХХ сторіччя, охоче вживали російські партії неофашистського штибу.
Ймовірно, слово набуло популярності та поширилося за часів війни Росії проти Грузії, але остаточно закріпилося саме в українському контексті завдяки журналісту, політологу, експерту з питань міжнародної безпеки Остапу Кривдику. В своїй статті для «УП» 2010 року він визначив рашизм як «ідеологію й практику правлячого режиму Російської Федерації, яка базується на ідеї зверхності “російських співвітчизників”, їхньої “особливої цивілізаційної місії”, антидемократизмі й неоколоніалізмі радянсько-імперського типу, використанні православ’я як моральної доктрини та на геоекономічних інструментах, у першу чергу, енергоносіях».
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну визначення Кривдика трансформувалося, а слово перетворилося на термін. «Рашизм — це ідеологія та політична практика сучасного режиму в Росії, які є, по суті, основою сучасної російської політики супроти України та всього світу, основою геноциду, який чиниться росіянами проти українців», — сказав у коментарі «Детектору медіа» український історик і народний депутат Володимир В’ятрович.
На думку іншого народного депутата й очільника парламентського комітету гуманітарної та інформаційної політики Микити Потураєва, те, що термін має народне походження — лише плюс. «Те, що ми використали слово, яке з’явилося з народу — рашизм, — це не є вадою цієї заяви, а навпаки є її сильною стороною. Тому що такий самий генезис у визначення нацизму, яке теж народилося як таке народне, а вже потім шляхом трибуналу отримало офіційне визнання, — пояснив він у коментарі «Детектору медіа». — З фашизмом, звичайно, ситуація інша, бо італійська фашистська партія так себе сама назвала, тому там трохи інший генезис».
Згодом його почали використовувати науковці, зокрема американський історик і письменник Тімоті Снайдер, який написав кілька статей про рашизм, та історикиня, журналістка Енн Еплбаум. А тепер, з прийняттям цієї постанови, це слово фактично стає ще й юридичним терміном.
Чому не нацизм чи фашизм?
Дослідник фашизму та тоталітаризму Тімоті Снайдер вбачає в ідеології нинішнього російського військово-політичного керівництва ознаки нацизму, як от культ вищості нації, та фашизму, як от культ особистості Володимира Путіна, культ мертвих, який у нинішній Росії звучить як «дєди ваєвалі» та супроводжується різними заходами на кшталт ходи «Безсмертний полк», міф про золоту епоху імперської величі, яку треба відновити шляхом «цілющого» насилля — війни проти України.
Заступник директора Інституту національної пам’яті Володимир Теліщак у коментарі «Детектору медіа» теж говорить, що рашизм містить усі 14 ознак фашизму, які ще у 1995 році окреслив італійський медієвіст, філософ і семіотик Умберто Еко. Детальніше про ці ознаки та їхню притаманність нинішній Росії можна почитати у статті «Дзеркала тижня» або «Текстів», також у тексті постійного автора «Детектора медіа» Бориса Бахтєєва .Проте все ж, додає Теліщак, рашизм не можна чітко віднести до однієї з ідеологій, відомих з історії, адже він є поєднанням різних людиноненависницьких ідеологій та ідеологем і ґрунтується на ностальгії за «минулою величчю» часів Російської імперії або Радянського Союзу.
«Це такий ідеологічний покруч, який вбирає в себе багато негативного як із нацизму, комунізму, імперіалізму, тобто з різних ідеологічних течій, які спрямовані на насильство. Тому що насправді метою формування такого ідеологічного покручу є насамперед обґрунтування права росіян на насилля щодо інших, обґрунтування особливого шляху чи навіть вищості росіян, їхнього права вказувати іншим народам, як поводитися, заперечувати право інших народів на самовизначення. Все це все це є складовими того явища, яке можна назвати рашизмом», — зазначає Володимир Теліщак.
Так вважає і Володимир В’ятрович: «Рашизм — це якраз суміш нацизму, фашизму, совєтського комунізму, російського імперіалізму, частково радянського комунізму, російської православної ідеології та російського шовінізму. Тобто якраз отаке еклектичне поєднання всіх цих елементів і створило цю вбивчу суміш».
Чому не путінізм
Хоча нинішній рашизм у такому вигляді, як ми його знаємо, почав формуватися на початку 2000-х із приходом до влади у Росії Володимира Путіна, його все ж вирішили не пов’язувати винятково з прізвищем Путіна за аналогією зі сталінізмом чи маоїзмом. Депутатка і головна натхненниця постанови Вікторія Подгорна пояснює, що не називати цю злочинну ідеологію путінізмом — принципова позиція.
«Однією з поширених на Заході помилкових інтерпретацій того, що робиться в Росії, є приписування всієї тієї злочинної політики винятково президенту Путіну. Насправді, на жаль, в основі цього лежить не тільки поведінка Путіна — він є лише відображенням панівних настроїв у російському суспільстві. Тому рашизм — це ширше, ніж путінізм. Путінізм можна прив’язати до однієї особи, а тут якраз навпаки, треба було показати, що ми говоримо про набагато ширше суспільне явище. Для того, щоб його здолати, треба зрозуміти, що навіть заміна Путіна на якогось іншого керівника Росії, на жаль, не означатиме кінця рашизму», — сказала Вікторія Подгорна.
Звузивши проблему лише до особи російського президента, ми дали б усім, хто підтримує цю ідеологію, шанс уникнути відповідальності за все скоєне. Бо якщо єдиною проблемою є сам Путін, то з його зникненням росіяни, виходить, стануть нікому нічого не винні. І таке визначення було б не тільки недостатнім і помилковим, а й навіть небезпечним, вважає керівник Центру стратегічних комунікацій Ігор Соловей.
«Рашизм може пережити Путіна і навіть позбутися своєї “ікони” як токсичної чи такої, що не виправдала сподівань. Від цього він не стане меншою загрозою для світу. Навпаки, так він зможе приспати пильність, готуючись до нового витка агресії», — сказав Ігор Соловей у коментарі «Детектору медіа».
Головне, кажуть парламентарі, що ця постанова у Верховній Раді пройшла на зелене світло, тобто не було тих, хто проти. Сперечалися лише про те, як краще сформулювати сам документ, щоб він був максимально чітким і дієвим. «Постанова мала довгий шлях не тому, що її не хотіли приймати, а тому, що її якраз прискіпливо модерували», — пояснила Вікторія Подгорна.
Рашизм як термін у науці та освіті
Українці часто, особливо у соцмережах, уживають слово «рашисти», називаючи ним російських військових, російську владу або ж простих росіян, які підтримують війну проти України. Це слово є похідним від слова рашизм, над більш детальним осмисленням якого саме зараз працюють науковці.
«Звичайно, що це поняття поступово входить в обіг серед експертів, серед політологів, і я певний, що його оформлення в рішенні Верховної Ради — це додаткові аргументи для легалізації цього поняття. І воно буде поступово входити в інші документи, і не тільки українські», — каже Володимир В’ятрович.
Уже скоро це поняття також може потрапити і в шкільні навчальні програми.
У Міністерстві освіти і науки України на запит «Детектора медіа» з цього приводу відповіли: «Натепер у МОН створено робочу групу з написання Концепції шкільної історичної освіти, яка має визначати основний термінологічний історичний апарат шкільної історичної освіти. Під час розроблення проєкту питання впровадження термінології, визначеної в постанові Верховної Ради України, буде опрацьовано робочою групою. З проєктом Концепції можна буде ознайомитися під час громадського обговорення».
Але через повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року російських військ в Україну, додали у МОН, вже було внесено низку змін до навчальних програм із предметів історії України, всесвітньої історії, курсу «Україна і світ», громадянської освіти, захисту України та географії — і ці зміни стосувалися російсько-української війни, яка триває з 2014 року.
Міжнародне визнання як передумова покарання
Головне завдання для України зараз — донести до світу, що ідеологія рашизму загрожує не лише Україні. Адже вона несе в собі нехтування міжнародно-правовими нормами, а це своєю чергою загрожує завоюванням інших країн чи їхніх окремих територій, як, наприклад, Грузії, Молдови чи країн Балтії, і вставленням там авторитарних режимів.
«Тобто це по суті своїй сучасний російський імперіалізм, який, очевидно, не зупинявся і не зупиниться на Україні, якщо його не зупинити. Тому, зважаючи на те, що в основі рашизму є російський імперіалізм, очевидно, що весь вільний світ повинен спрямувати свої зусилля на переформатування сучасної Російської імперії — Російська Федерація залишається багатонаціональною імперією. Допоки вона зберігатиметься в такому форматі, як зараз, вона буде загрозою і для України, і для цілого світу, — сказав Володимир В’ятрович. — І дуже важливо, щоб ми вели діалог про те, що Росія в нинішній імперській формі має зникнути з політичної мапи світу, а на її руїнах мають постати незалежні національні демократичні держави поки що поневолених народів».
Щодо поневолених Росією народів, які воюють проти України на боці Росії, як, наприклад, бурятів, калмиків, тувинців тощо у Володимира В’ятровича доволі поміркована позиція. Українці, каже він, свого часу теж були, по суті, такими ж бурятами й воювали за росіян, зокрема проти афганців. На його думку, це є питанням політичної зрілості націй, і кожен випадок тут треба розглядати окремо.
Докторка історичних наук з Інституту історії України НАНУ Лариса Якубова визначила рашизм як геноцидний виклик існуванню всього сучасного демократичного світу.
«Рашизм є вищою фазою, новою історичною гібридною формою тоталітаризму, — сказала Лариса Якубова під час круглого столу «Рашизм. Зрозуміти, щоб подолати» 18 травня у Мілітарі медіацентрі. — Це також третя історична форма існування російського тоталітаризму, де: перший, «білий», — білогвардійський тоталітаризм; другий, «червоний», — комунобільшовизм; третій, нова історична форма російського тоталітаризму — рашизм, яка постала на ідеології Івана Ільїна»
Основною формою рашизму, за словами Лариси Якубової, є війна, експансія, а метою — знищення західноєвропейської ліберально-демократичної цивілізації. Тож, на її переконання, рашизм — «антицивілізація, антисвіт, це альтернатива ліберальному, людиноцентричному світу в сенсі “кувалди Пригожина”».
І те, що нинішня Росія з її військово-політичним режимом, що базується на ідеології рашизму, не визнає всі цінності західного цивілізованого світу, сподіваються донести до цього світу українські парламентарі.
«Ми сподіваємося, що як мінімум наші держави-партнери, які розуміють феномен рашизму, — це і поляки, це і країни Балтії, і, можливо, Чехія, і Словаччина, — підтримають наше визначення рашизму як небезпечної тоталітарної ідеології, яка повинна бути засуджена на міжнародному рівні», — сказала Вікторія Подгорна.
Готуючи цю постанову, депутати наводили приклади того, що в ім’я рашизму росіяни вчиняють найстрашніші з погляду міжнародного права злочини.
«Ми вказуємо на злочини проти людяності, які можуть бути визнані у світі, тобто ті, які порушують міжнародне право, наприклад, Статут ООН, Конвенцію з прав людини, та злочин геноциду, — додала Вікторія Подгорна. — Тобто те, що насправді може бути встановлено зокрема юридичним шляхом і стати частиною спеціального трибуналу, про який сьогодні говорять у світі».
Тобто засудження цієї ідеології на міжнародному рівні означає неминуче покарання винних.
«Це пас міжнародному трибуналу, який рано чи пізно, але неодмінно відбудеться, і це пряма аналогія з Нюрнберзьким процесом — там складовою засудження режиму є засудження ідеології як людиноненависницької і такої, що штовхає на злочини проти людяності та воєнні злочини», — сказав під час круглого столу «Рашизм. Зрозуміти, щоб подолати» філософ, медіаексперт і член українського ПЕН-клубу Олексій Панич.
Дуже важливо, що в українців щодо цього питання є потужні однодумці, які активно роз’яснюють злочинну сутність рашизму у світі.
cripo.com