Історія української Курщини: від заселення українцями до зросійщення

Останніми днями в українських новинах часто згадується на сьогодні суто периферійне містечко Курської області на кордоні з Україною – Суджа. Проте до 1765 року, коли відбулося скасування козацького устрою в Слобідській Україні, Суджа була сотенним містом Сумського козацького полку Слобідської України.

Сучасна Курська область входить у історичний регіон Курщину, який об’єднує території теперішніх Курської, Бєлгородської та частини Брянської областей рф. Частково Курщина входить в більший історико-географічний регіон – Слобідську Україну.

Видання The Page нагадує історію Курщини – краю, колись заселеного українцями, яким зараз крокують воїни ЗСУ.

Курщина – частина Слобідської України

«Назва цієї книжки буде зрозумілою, очевидно, не для всіх жителів сучасних Харківської, Сумської, суміжних з ними територій Білгородської, Воронезької, Донецької, Луганської та Курської областей. Адже політична і економічна окремішність і цілісність колись цієї єдиної території, як і сама її назва, давно відійшли у минуле», – пише історик Дмитро Багалій у першому абзаці своєї книги «Історія Слобідської України» 1918 року, яка з досі є однією з найважливіших робіт про ці землі.



Етнографічна мапа «Слов’янські землі», укладена Павлом Шафариком у 1842 році з виділеним етнографічним ареалом малорусів – українців. Жовтим позначені німці, червоним – татари, синім – греки.

Сучасна Курська область РФ входить до території Слобожанщини, описаної Дмитром Багалієм та іншими істориками. Слобожанщина історично охоплювала сучасні Харківську, Сумську, Луганську та Донецьку області України, а також значні частини Бєлгородської, Воронезької, Курської областей росії.

Слобожанщина як історико-етнографічний регіон сформувалася внаслідок масової української колонізації цих територій у XVII-XVIII століттях і частково колонізації російської. Курська область, яка сьогодні є частиною росії, тоді була складовою цієї культурно-історичної спільноти, де переважали українські поселення, традиції та побут.

Не варто ототожнювати Слобідську Україну тільки зі Слобідськими козацькими полками, які Московія офіційно дозволила у 1651 році, бо поселення українців на Курщині доходили до сучасного Курська. Тобто поширювалися доброю половиною регіону.

Проте історик Олександр Палій у коментарі виданню зазначає, що зв’язки між Україною та Курщиною починаються набагато раніше за добу Слобідської України та козацтва.

Відносини між Руссю-Україною та Курщиною в часи Середньовіччя

Приєднання Курщини до Русі розпочав ще Володимир Великий, але остаточно цей процес завершив його син Ярослав Мудрий, включивши ці землі до Переяславського князівства.



Мапа князівств, що входили в Київську Русь

Цікаво, що вперше Курськ згадується у письмових джерелах 1032 року в «Житії Феодосія Печерського», уродженця Василькова (Київська область), батько якого був відправлений князем налагоджувати керівництво над регіоном.

«Святий Феодосій – це, по суті, перший громадянин Курська, засновник міста в його ранній історії. Він не тільки став духовним стовпом міста, а й справив значний вплив на його розвиток і становлення», – каже Олександр Палій.

Відносно незалежне від Києва Курське князівство проіснувало другу половину XII та все XIII століття. У 1239 році було розорено монголами вперше, другого нападу в 1278-му фактично не витримало й знову стало частиною Києва.

У XIV столітті Курськ згадується серед «київських міст» у літописному «Списку руських міст далеких і близьких».



Ілля Ріпин. Портрет головного історика Слобожанщини Дмитра Багалія. 1906 рік. Багалій був мером Харкова у 1914-1917 роки. Підтримував незалежність України.

Перехід до Московії, повстання козаків і Слобідська Україна

Після розгрому татар у битві на Синіх водах в 1362 році Курщина довгий час входила до однієї з Україною держави Великого князівства Литовсько-Русько-Жемайтського, проте після років панування татар територія була майже спустошеною.

Москва завоювала Курщину після серії військових кампаній і переговорів лише у 1596 році, проте бої за цей регіон почалися ще в 1503 році. Олександр Палій підкреслює, що все XVI століття сучасне місто Тула була фронтиром Московської держави – далі Дике поле, де не було жодного контролю за місцевими й там часто орудували татари.

Із XVII ст. на ці території поширюється вплив козаків. Історик наголошує: «Вони допомогли систематизувати ці території, захистивши їх від нападів татар – і почали заселення».

Ба більше, 1588 року англійський купець Джайлс Флетчер зазначав, що прикордонні укріплення Московії на Курщині в більшості охоронялися українцями – з близько 4,3 тис. піхотинців орієнтовно 4 тис. були козаками.

Козацькі повстання та заселення Слобожанщини

До появи на тоді вкрай незаселеному Дикому полі козацьких полків із повним наслідуванням устрою Гетьманщини привели повстання козаків проти Польщі у центральній частині України.

Наприклад, після невдалого повстання Якова Острянина 1638-го як мінімум кілька тисяч козаків на чолі з Острянином переселилися на сучасну Харківщину. Згодом через спустошення центральної України під час Хмельниччини величезний масив людей пішов до слобід (місць, де немає феодальних повинностей і, часто, податків).

Так у 1652 році Герасимом Кондратьєвим, який втікав від переслідування шляхти, і його козаками засновані Суми. Схожим чином заснували козаки й Суджу, Новий Оскол, Обоянь, що зараз знаходиться на території сучасної Білгородської і Курської областей (тоді Курщині). Вони ж розбудували та захищали відомі Курськ, Бєлгород, Старий Оскол – останні два були засновані наприкінці XVI як перші фронтирні фортеці росіян проти татар.



Мапа Слобідських полків. Цікавим є Острогозький полк, який входив у Слобідські полки – заселений його козаками край нині майже повністю перебуває у Воронезькій області.

Заселення козаками Курщини можна порівняти за багатьма ознаками до більш відомої декому Кубані. Дмитро Багалій виводить такі подібності:

Слобідська Україна і Кубань були заселені переважно українськими козаками, і згодом туди пішли українські та російські селяни;

обидва регіони мали стратегічне значення для росії, а козаків використовували як оборонну силу;

у процесі колонізації обидва регіони зазнали впливу різних традицій – змішування української, російської та кавказьких культур.

На території Рильського району Курської області, що північно-західніше Сум, є три села – Іванівське, Степанівка та Мазепівка, що разом утворюють повне ім’я видатного українського гетьмана: Івана Степановича Мазепи. І це не випадковість, бо заснував ці села саме він. Так робив не тільки Мазепа.

За часів гетьманування Івана Мазепи до складу Гетьманщини входив і Стародубський полк, землі якого нині знаходяться повністю за межами України в складі Брянської області РФ.



Мапа України в 1740–1750 роках. Зеленим позначена територія Слобідських полків, синім – Гетьманщина, помаранчевим – Військо Запорозьке Низове.

Проте невдала спроба Мазепи здобути незалежність від Московії у 1709 році призвела до поступової анексії Гетьманщини та повного знищення козацького строю на теренах України. Можна виділити наступні етапи зросійщення:

1765 рік: скасування козацького устрою в Слобідській Україні;

1775 рік: знищення Запорізької січі;

1783 рік: запровадження кріпацтва на Лівобережжі України та повна анексія Гетьманщини.

Побут та буденне життя Слобідської України

Дмитро Багалій описує свої етнографічні знахідки щодо життя слобожан XVII-XVIII століть під час активного заселення цих територій.

Суспільство складалося з різних верств населення, проте козаки були основною силою, яка забезпечувала захист регіону, але водночас вони активно займалися сільським господарством і скотарством, часом торгівлею.



Малюнки козацького одягу О. Рігельмана, 1786 рік

Житло та умови життя

Будівлі слобожан були типовими для українського сільського житла того часу: дерев’яні конструкції з простим інтер’єром, що складалися з однієї або декількох кімнат. Дахи покриті соломою або очеретом.



Центральне місце займала велика піч, як і в інших українських хатах, важливим елементом інтер’єру були ікони на покуті (передньому куті кімнати), перед якими вішали рушники. Лави, столи, полиці – все це було схожим у хатах по всій Україні.

Проте Багалій зазначає, що часом був видний і російський вплив через прикордонність регіону. Наприклад, у деяких селах почали використовувати зрубну техніку будівництва хат, яка була характерною для російської Півночі.

Культура та звичаї

Історик Олександр Палій підкреслює невелику, але важливу деталь. За всіма даними та згадками люди з сучасного Курська, Бєлгорода, Брянська, Воронежа протягом століть ходили на прощу та в паломництво не до Москви чи іншого російського міста, а до Києва. Так повелося ще з часів святого Феодосія Печерського (XI ст.) до початку XX століття.

Своєю чергою, Дмитро Багалій більше 100 років тому відзначає у книзі, що на Слобожанщині переважали українські обряди і традиції. Він пояснював це тим, що більшість населення Слобожанщини складали українці.

Економіка: найкращий самогон варили на Слобожанщині

Окрім землеробства та тваринництва, слобожани займалися ремеслами та торгівлею. Але головною родзинкою регіону був самогон. Тоді його виробництво називали курінням горілки.

«Догляд за господарством та винокуріння давали слобожанам неабиякий прибуток. Виготовлений самогон часто вивозили до сусідньої росії, де він користувався попитом завдяки своїй якості. Таким чином, самогоноваріння стало не тільки частиною побуту, а й важливою складовою економічного життя слобожан», – пише Багалій.

Слова Багалія про самогоноваріння підтверджують й інші історики: Микола Костомаров, Олександр Грушевський, Андрій Іванов.

Микола Костомаров вказує на те, що самогон був одним з основних товарів, які виробляли і продавали слобожани. Ігор Рейтерович вказує, що самогон часто використовувався як розрахункова одиниця в бартерних угодах і обміні товарами як з місцевими, так і прийдешніми.

Інші товари місцевих були традиційнішими: зерно, деревина, м’ясо, льон, конопля, вовна, кераміка та інші гончарні вироби.

Курщина – доля Кубані

У документальному фільмі «Кубанські козаки. А вже літ двісті» добре показана доля колись переважно українського краю – Кубані. Цілком ймовірно, що схожий фільм або книжку можна було би зробити про Курщину початку XX століття.

Перший і останній перепис російської імперії 1897 року свідчить, що на Кубані 47,3% населення назвали мовою спілкування українську (графи національність там не було), 42,6% – російську.

На Курщині українців було менше – 26,7% та 71% росіян. Проте Олександр Палій підкреслює, що варто зважати на активну русифікацію міст, заборону будь-якого україномовного друку в імперії та часи заселення.



Якщо Кубань активно заселялась протягом XIX століття і не встигла ще зросійщитися, то Курщина вже була густо заселена до кінця XVIII ст. Тому етнічних українців, які, по-перше, вже говорили російською або насамперед нею, по-друге, зросійщились і відкинули свою ідентичність, могло бути значно більше.

Як Радянський Союз відбирав в України території

У подальшому територія півночі Слобожанщини, зокрема і Курщина, була об’єктом суперечок при визначенні кордонів між РСФРР і УСРР, після повної радянської окупації.



За дорученням голови українського ЦВК історики Михайло Грушевський (повернувся працювати на УРСР) і Дмитро Багалій (не покидав Україну, був помітним науковим діячем часів коренізації) підготували ґрунтовну наукову розвідку про ареали розселення українців, згідно з якою кордон повинен проходити через Курську губ. із включенням до складу УРСР південної частин наступних повітів:

Суджанського;

Грайворонського;

Бєлгородського;

Корочанського.

Вони ще тоді були населені переважно українцями.

Своєю чергою, керівництво РРФСР висунуло територіальні претензії на українські землі (Новгород-Сіверський і Старобільський повіти, північні частини Сумського, Охтирського і Харківського округів). Після переговорів ухвалили компромісне рішення про приєднання до УРСР лише половини території, визначеної дослідженнями М. Грушевського і Д. Багалія (загальна кількість населення – бл. 1 млн осіб), однак на початку 1925 року ЦК РКП(б) в односторонньому порядку скоротив цю частину вчетверо (понад 200 тис. населення). Таким чином, поза межами УРСР залишилися мільйони українців.

Так само радянська влада відрізала від України значну частину Донбасу – території Таганрозького і Шахтинського округів у 1924 році. В обидвох районах українці становили більшість населення.

За переписом 2010 року, у Курській обл. українцями визнали себе 13,6 тис. осіб (1,2 % населення). Тому шукати їх там нині марна справа.

Історик і політолог Олександр Палій стверджує: «Там точно живуть багато генетичних українців, але мозком вони хто? Навряд чи вони самі знають. Це люди з нестійкою ідентичністю, яка була зруйнована впродовж останніх двохсот років. Якщо прийдуть українці, можливо, вони назвуть себе українцями, китайці – так само».

Тому, на жаль чи на щастя, ЗСУ немає кого «рятувати» в сучасній Курській області, як і в інших регіонах РФ, попри те, що майже все російське прикордоння активно заселялося українцями, а часом вони становили там більшість населення.

Артур Гмиря