дне із завдань онлайн-курсу «ProKrym», розробленого Представництвом президента України в АРК, – руйнація російських міфів про Кримський півострів. Один з авторів лекцій цього курсу, кримський історик Сергій Громенко вважає, що Росія транслює три основні міфи, і коріння цих міфів сягає ще XVIII століття. Що це за міфи і чи можливо з ними ефективно боротися, наш співрозмовник розповів в ефірі Радіо Крим.Реалії.
Рівень російської міфотворчості зашкалює, каже кримський історик. Україна, на жаль, ще довго пожинатиме плоди того, що вона неефективно з ними боролася.
Історія російських міфів – це спадщина кінця 18 століття, періоду першого захоплення Криму
Це не так вина України, як її біда, вважає Громенко. Україні протистоїть величезна машина російської пропаганди
«Російська міфотворчість, попри поширені уявлення, не з'явилася вчора. Не Путін вигадав міфи, не Радянський Союз, на який ми так багато звалюємо усіляких гріхів. Історія російських міфів – це спадщина кінця 18 століття, періоду першого захоплення (Криму) Російською імперією», – зазначає Сергій Громенко.
Сергій Громенко, кримський історик
Міф перший: «Крим завжди був російським»
Міф, який був поширений у минулі епохи, але тепер грає ключову роль російської пропаганді – «Крим завжди був російським». «Споконвічно російська земля» – у канонічній версії, уточнює Громенко.
Так, росіян у Криму більшість, але це спадщина колоніальної політики імперії. І з цим Україні потрібно дуже багато працювати
«Кожного разу, коли Україна звертається до міжнародних організацій та спільнот, політиків «умовної Бразилії» і пояснює, що Крим та Україна – це одна й та сама держава, Крим має належати Україні за міжнародним правом, то у відповідь можна почути, що там живуть росіяни», – каже історик.
Коли в Росії заявляють, що за даними перепису в Криму живе 60 відсотків росіян, із цим важко сперечатися, але треба пояснювати, що це не природний процес, стверджує Сергій Громенко. Спочатку Російська імперія, потім Радянський Союз проводили цілеспрямовану політику заміщення населення. Вони витискували кримських татар в еміграцію, а коли це не допомогло, зазначає Громенко, 1944 року організували депортацію корінного народу.
Рустем Емінов. Потяг смерті
«Вони свідомо, добровільно-примусово переселяли росіян і частково українців із центральних районів (Росії та України – КР) до Криму. Тільки після депортації 1944 року росіян побільшало у Криму… Так, росіян у Криму більшість, але це спадщина колоніальної політики імперії. І з цим Україні потрібно дуже багато працювати», – вважає Сергій Громенко.
Міф другий: «Кримські татари – зайди»
Другий найпоширеніший міф – «Кримські татари з'явилися на півострові з монголами». «До цього в Криму жили, в абсолютно упоротому варіанті (міфу – КР), «дрєвніє русскіє», це те саме, що скіфи». А якщо брати канонічний варіант – то греки», – розповідає Громенко про існуючі помилки.
«Ми знаємо, що у 2014 році Володимир Путін відмовив делегації кримських татар у визнанні їх корінним народом саме на цій підставі. Мовляв, тут раніше були греки, що ви претендуєте», – згадує історик.
Photo Gallery:
Кава, базари і ремесла. Побут кримських татар до депортації (фотогалерея)Стародавні елліни, які жили в Криму, та сучасні греки – не один і той самий народ, каже Громенко. Кримськотатарський етнос сформувався в Криму і тому має право на самовизначення.
Кримські татари – корінний народ і їхня батьківщина – це Крим. Тут нема про що сперечатися
«Кримські татари, які жили в Криму 500 років тому, і сьогоднішні кримські татари – це один і той самий народ. І за діючими критеріями визначення корінних народів, кримські татари – корінний народ і їхня батьківщина – це Крим. Тут нема про що сперечатися. Вони не прийшли з Монголії», – стверджує історик.
Міф третій: «Хрущов подарував Крим»
«Україна ніколи не мала стосунку до Криму», «п'яний Хрущов подарував Крим Україні до трьохсотріччя возз'єднання з Росією», «кримчан не спитали, а передали, як мішок картоплі, і треба було повернути Крим після розпаду Радянського Союзу» – так звучать наративи російської пропаганди. Насправді, каже Сергій Громенко, всіх необхідних формальностей передачі Криму Україні було дотримано.
Указ Верховної Ради СРСР «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР» від 19 лютого 1954 року
Радянська Росія відмовилася від Криму, Радянська Україна його одержала
«1954 року всі радянські правила, які б вони не були недосконалі, були виконані. Радянська Росія відмовилася від Криму, Радянська Україна його одержала», – розповідає історик.
Неправда й те, що Росія не визнавала Крим українським і завжди боролася за його повернення.
«Під час незалежного існування (після 1991 року – ред.) Росії та України, між ними було складено понад чотириста різного роду актів, починаючи від міждержавних договорів, Великого договору 1997 року про міжурядові конвенції, в яких було чітко закріплено, що Крим – це територія України», – пояснює Громенко неспроможність таких заяв.
Міфотворчість часів анексії 2014 року
2014 року, під час анексії Криму, російська пропаганда активно поширювала фейки, щоб залякати кримчан «радикалами з Майдану». Так з'явився міф про «потяги дружби», в яких «бойовики Правого сектора» зі зброєю їхали до Криму та міф про «Корсунь-Шевченківський погром».
20 лютого 2014 року черкаські активісти Євромайдану зупинили колону з восьми автобусів з кримчанами, які поверталися з київського Антимайдану, неподалік міста Корсунь-Шевченківський. За версією російських ЗМІ, там стався погром із вбивствами.
Учасники Євромайдану спростовують цю інформацію. Про відсутність загиблих і зниклих безвісти під час тих подій повідомляла і поліція Черкаської області. Але це не завадить російській пропаганді щороку транслювати свою версію. Це як історія про «розіп'ятого хлопчика» – події не було, але багато вірять у неї. Це людська природа, пояснює Сергій Громенко: люди обравши позицію, стоятимуть на ній до останнього, ігноруючи все, що суперечить їхній картині світу.
Зараз треба боротися не з міфами в Криму, а готуватися до великої роботи після деокупації
«Визнати, що «потяга дружби» не було і під Корсунь-Шевченківським «злі бандерівці» не різали беззбройних кримчан, означає, що в Криму 2014 року відбулася окупація, а не «народне повстання», що Росія – це не добродійниця та батьківщина, а країна-агресор. Це сильно впливає не лише на сприйняття світу, а й на сприйняття самого себе у цьому світі», – упевнений Сергій Громенко.
Українські морпіхи не пускають «зелених чоловічків» на територію військової частини у Перевальному. Крим, березень 2014 року
«В умовах відкритої війни сподіватися, що кримчани, які не займали проукраїнську позицію, перестануть любити Росію та полюблять Україну – як мінімум інфантильно», – вважає Громенко та вказує, що спочатку мають відбутися геополітичні зміни.
«Українські прапори по всьому Криму Росія розгромлена та її сил не вистачає на контрпропаганду, російського телебачення немає в Криму», – говорить кримський історик про умови ефективної боротьби з російськими міфами. – Тільки тоді можна буде за допомогою ЗМІ створити новий наратив, який кримчани зможуть прийняти. Зараз треба боротися не з міфами в Криму, а готуватися до великої роботи після деокупації».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
