“Відкривайте для себе Лесю.. за думками, за мріями, за спостереженнями, за спогадами…”, – рекомендує Ірма Вітовська.
Леся написала його, коли перебувала у Мінську, — доглядала приреченого на смерть тяжкою хворобою Сергія Мержинського, як могла розважала, відвертала від тяжких дум про наближення кінця. А вночі у помешканні, яке винаймала неподалік його домівки, лишалася наодинці зі своїм горем, виповідала свої думки, почуття чистим аркушам.
Там за одну ніч була написана і віршована драма “Одержима”, героїня якої Міріам, переживаючи своє безсилля врятувати, навіть ціною власного життя, коханого, нарікає:
“Де ж єсть більше горе, як не могти віддать за друга душу”.
Вони познайомились у Ялті, і спершу ніщо не віщувало щирої дружби і сердечних почуттів. Ось як писала вона про це влітку 1897 року до матері:
“Я все радію, що я не в Ялті, а поза Ялтою, бо от, наприклад, мій новий знайомий панич Мержинський все плаче, що і моря йому не видко, і порохи його засипають, і москіти заїдають, і купання брудне, і т.п. Дивно, справді, чого то чахоточних не виганяють з Ялти, а гнітять там, “под надзором врачей”.
«Шкода, що ти не приїдеш… до мене! Ми б разом послухали еолову арфу перед університетом… і я б знову подумала, що мені вісімнадцять літ, що ми живемо на Тарасівській, де у мене на столику проліски стоять, у хаті рожеве світло, а в серці провесна…».