Роман Мстиславович — великий князь київський з династії Рюриковичів, який за життя проявляв себе як здібний політик та полководець.
Восени цього року Київрада підтримала перейменування понад 100 вулиць, провулків та площ, назви яких пов’язані з росією та радянським союзом. Зокрема, нову назву одержала вулиця героя радянського союзу, генерала-лейтенанта Пилипа Жмаченка в Дарниці.
У Другу світову війну, військовий діяч командував 40-ю армією Першого Українського фронту та отримав золоту зірку за визволення Києва у 1943 році.
Вулиця Пилипа Жмаченка з’явилася після забудови масиву «Дарниця». Фото: Микола Козловський
«Ми взяли курс на те, щоб зберегти пам‘ять про звичайних червоноармійців-фронтовиків, але прибираємо вищий командний склад, який активно займався насадженням радянського режиму. Саме з тих же міркувань у нас лишається вулиця Никифора Шолуденка або Миколи Юнкерова, які також звільняли Київ від нацистів. Однак, Пилип Жмаченко пішов би так чи інакше — по декомунізації», — зауважив у своєму коментарі для «Вечірнього Києва» Тиміш Мартиненко — Кушлянський, член київської комісії з питань найменувань.
Тож, влітку цього року у застосунку «Київ цифровий» більшість киян підтримала перейменування вулиці Генерала Пилипа Жмаченка на честь Князя Романа Мстиславовича (близько 1152-1205).
У літописних джерелах цього правителя згадують, оцінюючи його беззаперечні заслуги у справі з’єднання більшості княжих земель, називаючи його «самодержцем усієї Руси».
Князь Роман був сином великого київського князя Мстислава II та його дружини Агнешки — доньки польського короля Болеслава III Криворотого. Ще мав трьох братів — Святослава, Всеволода і Володимира.
Про дитинство хлопця відомо мало. Ймовірно, він жив на Волині. Однак через усобиці, які тоді охопили Русь, йому доводилося за волею батька переховуватися в Польщі, а згодом, можливо, і в Німеччині.
Проте тривалі мандрівки розшили кругозір молодого княжича. Він пильно спостерігав і набирався досвіду, який знадобився йому надалі. Згідно з історичними дослідженнями, військовий талант юного князя вперше проявився, коли юнакові ледве виповнилося 17 років.
Церква Пантелеймона в Галичі, збудована у 1194 році Князем Романом. Фото: Україна Інкогніта
Взимку 1170-го року суздальський князь Андрій Боголюбський, розгромивши Київ, вирушає з військом на Новгород. Під командуванням Романа новгородці, успішно відбиваючи постійні напади, під час яких «стріли в них летіли, як дощ», витримують три дні облоги міста.
На четвертий день Роман здійснює раптову контратаку і вщент розбиває численне суздальське військо, «одних посікши, інших захопивши, і люто переслідуючи з дружиною розбитого ворога-втікача» — «переможці, вбивши безліч ворогів, взяли стільки полонених, що за гривню віддавали десять суздальців — на знак презирства».
Невдовзі після своєї першої великої перемоги князь Роман дізнається про смерть батька, Мстислава Ізяславича, залишає Новгород і «вокняжиться у Володимирі-Волинському».
Князь Роман відмовився від короноції, запропонованої Римським Папою. Фото з відкритих джерел
У 1199 році за допомогою свого союзника польського князя Лешка Білого створив Галицько-Волинське князівство, об’єднавши й історичні землі в одну державу, зокрема: чотири столи Галицької землі (Перемишль, Звенигород, Теребовль і власне Галич) і сім столів (Белз, Червен, Берестя, Пересопниця, Дорогобуж, Шумськ і Луцьк) Волинської.
Князь Роман вважався умілим дипломатом, завжди велику увагу приділяв зовнішній політиці, зокрема, підтримував тісні зв’язки з Візантією, Угорщиною та з Папським престолом.
Крім того, займався доброустроєм власних земель. Припинив боярське свавілля, займався розбудовою своїх володінь — будував нові міста, дороги та укріплення.
Мав славу хороброго та мужнього воїна, уславився переможними походами проти половців у 1197–1198, 1201 і 1204 роках. У 1203 році Князь Роман підкорив Київ, де князював у період з 3 травня 1203 — 19 червня 1205 року.
Князь Роман славився своєю хоробрістю та військовими здібностями. Фото: Володимир Слєпченко
На жаль, життя великого князя раптово обірвалося на піку популярності. Ця трагедія сталася влітку 1205 року біля містечка Завихост (тепер у південно-західній Польщі).
За деякими свідченнями, Роман Мстиславович вів своє військо до Німеччини, на зустріч із Філіпом Швабським.
Маршрут пролягав через землі Лєшка I Білого, який тривалий час був його союзником. Несподівано між ними розгорівся конфлікт, що спричинило сутичку, внаслідок чого князь опинився в оточенні поляків та був вбитий. Таємниця його загибелі досі залишається не з’ясованою.
Князь Роман залишив по собі двох маленьких синів: Данила (майбутнього короля Данила Галицького) та Василька.
Справу батька продовжив Король Руси Данило Романович. Фото з відкритих джерел
Згадуючи постать князя Романа, автор «Слова о полку Ігоревім» з захопленням писав: «Високо плаваєш ти, Романе, в подвигах ратних, як той сокіл на вітрі літає, птицю долаючи відвагою».
У своїх наукових працях видатний український історик та політичний діяч Михайло Грушевський ставить постать цього князя на рівні таких видатних правителів, як Володимир Великий та Володимир Мономах.
«Роман полишив по собі глибокий слід в народній пам’яті й сильно відбив ся в народній фантазії: його з сього погляду треба поставити на рівні з Володимиром Великим і Мономахом, з тим тільки що індивідуальність Романа в народній і книжній традиції зазначилася далеко найвизначніше ніж тих двох героїв».
Створена Князем Романом об’єднана могутня держава стала прообразом майбутньої України.
