Закінчився семимісячний період моєї роботи і життя в Одесі.
І в мене таки є що сказати про це місто та його мешканців. Суто суб'єктивно без амбіцій на об'єктивність.
Перше, що мене реально весь час висаджувало – це орієнтованість одеситів на неспішну задушевність в розмовах, навіть ділових. Усвідомив, що я так не вмію. У мене в пріоритеті: чим коротша, чіткіша і конкретніша розмова, тим краще. Тут якось не зовсім так, особливо погано справи з конкретикою.
В ділових відносинах часто беруть на понт зі швидким відкатом, коли помічають, що ти кріпкий горішок. Свіжий приклад з господаркою квартири, яку я орендував – внаглу хотіла збити плату суттєво більшу, ніж мав заплатити. Але коли я сказав, що далі з вами буде спілкуватися мій юрист, моментально погодилася з усіма аргументами. Інший випадок, коли мені втридорога намагалися впарити послуги з розробки софту. Але коли я сказав, що плачу за це ж у Києві вдвічі менше, відверто з усмішкою відповіли: вот так і живьом.
Що стосується великого бізнесу, то абсолютно все побудовано на особистих зв'язках і стосунках. Без них нічого не вирішується та не рухається.
Друге – це клімат. Радує більш рання весна і більш пізня осінь. Про літо мало що можу сказати: не застав (а шкода). А от за зиму: всім, хто тут зимує, потрібно давати медаль за мужність. Сиро, пронизливо холодно-вітряно, мрячно, весь час туман.
Ще одна особливість – дуже часті вітри. Місцеві їх навіть не помічають, але мені вони сильно дошкуляли. Були випадки, коли я навіть припиняв мандрівку чи поїздку на велосипеді через вітер, який тупо стоїть стіною.
Ціни в місцевих супермаркетах, а особливо в кафе і ресторанах, помітно вищі, ніж в середньому у Києві, при цьому зарплати – нижчі, роботи менше. Навіть я в ресторан чи піцерію сходив за весь час може тільки разів 5, а так харчувався переважно в їдальні біля дому. Ну реально жаба душить за звичайну пасту платити 200-250 грн.
Вулиці історичного центру розкреслені під лінійку квадратами, зате все, що за межами цього центру, наче спеціально, – лабіринт. Настільки все заплутано, що я досі тільки по навігатору їжджу.
Читайте також: В Одесі відкрили пам’ятник читачеві. ФОТО
Чи панує в Одесі дух "руського міра"? Я б сказав, що в його нинішньому агресивному стилі – ні. Мабуть, варто вигадати для нього окремий термін – "одеський мір". Що стосується суто "руського міра", то, на щастя, з ним стикався лише тоді, коли ходив пішки додому мимо Будинку профспілок, де щоночі горіли лампадки.
Алея Здоров'я – де я постійно бігав або тренувався на велосипеді – запам'яталася мені двома яскравими враженнями. Це велосипедист, що поставив собі на ровер потужний сабвуфер, з якого голосно лунала відома пісня "Шалом Алейхем" – це додавало певної екзотики. Та місцевий яхт-клуб, який вивісив російський прапор, замаскувавши його під кольори-вимпели трьох своїх клубів. Щоправда, після того, як я написав про це тут у в фб, якось дуже швидко поруч з'явився великий український прапор.
Найсильніші враження - це від поїздок за межі Одеси. Відкрив для себе Буджацький степ. Мені, як людині, що народилася і все життя жила в лісовій зоні (Волинь, Київ), це було дуже незвично і захопливо. Цікаво було проїжджати старі села з румунськими або болгарськими хатами під помаранчевою черепицею, Дунай. Ось такою я побачив Одесу. Третє місто в житті, в якому я жив довше двох тижнів.
