З перших днів вторгнення майже весь бізнес Донеччини зупинився — не всі мали можливість навіть вивезти обладнання та врятувати власну справу. Але дехто залишився та став частиною місцевого спротиву рашистам.
Костянтина та Тетяну добре знають у Донецькій області — вони з підприємців-«куркулей», які стали прикладом для багатьох у відновленні бізнесу та його розвитку після 2014-го року. Про таких багато писали та знімали сюжети місцеві та національні ЗМІ. Міжнародні донори бачили їх здатність працювати, тому підтримували. Громадська організація «Український Донецький куркуль» об’єднує саме таких підприємців. Разом вони стали одним із найпотужніших напрямків відновлення економіки Донецького регіону.
Костянтин займався утепленням будинків, залучені грантові кошти спрямував на інноваційні технології теплоізоляції. Придбав установку, яких в Україні тоді було всього дві. Дав роботу чотирьом робітникам. Тетяна займалася перетяжкою меблів. Їм подобалося розвивати власну справу, об’єднуватися з іншими підприємцями та розробляти нові проєкти — було багато планів на те, щоб збільшити економічні можливості рідного регіону. Так було до 24 лютого цього року.
Через два дні після вторгнення росії бізнес зупинився
Більшість підприємців з початком повномасштабної війни змушені були рятувати сім`ї та бізнес, але не всім це вдалося. Багато хто втратив власну справу, для декого це вже сталося вдруге після 2014-го. Шок, біль та розпач. Хтось з донецьких «куркулей» переїхав та намагається допомагати рідному регіону вже з інших міст.
Рідне місто Костянтина сьогодні спустіло — на вулицях незвично мало людей, вікна будинків забити фанерою, більшість магазинів та малих бізнесів зачинені. Населення виїхало під час масової евакуації. Костянтин з Тетяною залишилися серед тих, хто налаштований захищати місто.
«Я не вірив до 24 лютого, що буде повномасштабна війна. Зранку проснувся та почув, що бомблять Київ — не повірив навіть й тоді, не думав, що так далеко все зайде, — згадує Костянтин. — 24 та 25 лютого ми ще виконували замовлення клієнтів, а 26 лютого бізнес зупинився. Співробітники евакуювалися. А ми відвезли дитину у безпечне місто та повернулися. Я — чоловік, хочу захищати своє місто. Маю на це право та маю такий обов'язок».
Костянтин з Тетяною записалися до лав місцевого добровольчого батальйону. В перші ж дні війни побачили, що у захисників були проблеми з амуніцією.
«Одразу до нас почали звертатися хлопці з проханням підшити або форму, або плитоноску для броніка, які в них були ще з 2014 року, — згадує підприємець. — Ми, звісно, нікому не відмовляли». Але підприємці бачили на власні очі, що амуніції добровольцям та іншим захисниками вкрай не вистачало.
Вивчали стандарти НАТО, врахували побажання хлопців та почали виробництво амуніції
Разом з однодумцями-підприємцями, які евакуювалися на Захід України, Костянтин налагодив пошив плитоносок, сумок для аптечок та іншого. Це не було бізнесом, це стало суто волонтерством — грошей на цьому він не заробляє. Все виготовлене віддають захисникам безкоштовно. На Заході України швачки розкроюють основні деталі, а у цеху Костянтина їх зшивають — працюють він сам, Тетяна та ще одна помічниця, яку виділило на допомогу місцеве комунальне підприємство.
«Щоб зробити плитоноску, потрібно зшити 39 деталей, — розповідають підприємці .— Шиємо по стандартним лекалам. Але додаємо до цього деталі за бажаннями хлопців. Наприклад, за стандартами НАТО, на амуніції є система MOLLE (модульне полегшене розвантажувальне спорядження). Наші хлопці просять також таку зробити на плитоносках та іншому спорядженні. Ми це робимо для них».
Костянтин із захопленням показує спорядження — все приміряє, перевіряє, щоб хлопцям було зручно у бойових умовах.
Саме військові є тими, хто вносить пропозиції щодо виробництва спорядження. Так завдяки їм підприємці почали виробляти тактичні пояси, підсумки, підгранатники, інше. Виробництво сумок для аптечок почалося після того, як хтось приніс цей виріб старого зразка — тканина була тонкою, шви розходилися. Тому Костянтин з колегами спочатку вивчили стандарти, потім поспілкувалися з хлопцями та зібрали їх побажання, а вже після врахували все та почали шити.
«Найголовніше — знайти міцну тканину, — каже Костянтин й показує сумку для аптечки. —А сьогодні в Україні це дуже важко зробити, адже склади або пусті, або зруйновані війною. Та ще потрібне спеціальне обладнання, яке може зшити два-три шари цієї тканини».
Ми розмовляємо з Костянтином та Тетяною у невеличкому цеху, де вони все шиють. Це маленьке приміщення, але за його аренду та за комунальні послуги потрібно платити. Наразі у підприємців немає прибутку, все, що заробили до війни, витрачають на волонтерство.
«Я не закрив свій ФОП — податкова поїхала з міста, тому це наразі складно зробити. Податки продовжую сплачувати, а питання оплати оренди та комунальних будемо вирішувати вже після перемоги — зараз на це просто немає грошей. Сподіваюся, що держава розробить якусь програму підтримку бізнесу. А сьогодні для нас головне, що бачимо, як у наших плитоносках та з нашою амуніцією ходять захисники з різних міст Донеччини», — каже підприємець.
