Для нашої родини вислів «хуже не будет», це болісний тригер та маркер. Тригер, бо одразу згадуються оті скажені обличчя, перекошені ненавистю, що у березні 2014-го горлали по Луганщині «хуже не будет, поживем в россии». Маркер, що негайно тікати треба від того, хто це каже, бо наступним кроком буде те, що він прийде тебе вбивати, бо ти проти отого «хуже».
«Хуже не будет» – саме це один одному з впевненістю казала критична більшість мешканців Луганщини та Донеччини у 2014-му, коли вітали у своїх містах російські флагі та окупацію Донбасу росією.
Оце «хуже не будет» настільки в’їлося мені у пам’ять та настільки викликає тригер, що я не втомлююся писати про це, щоб застерегти, щоб нагадати людям, як починалася ця страшна війна та що саме стало її підґрунтям.
Бо, от знаєте, можна звісно ж усю провину на війну покласти на плечі окупанта, тобто росії, але це буде полуправда, яка приведе до того, що ми знову будемо проходити невивчений урок історії, тому що приховаємо правду та не зробимо висновки.
Правда у тому, що окрім зла з росії, було ще й внутрішнє зло. Ті, хто підспівували росії, хто чекав від неї «пабагаче», ті, хто хотів просто постояти посередині «вне политики» й ті, хто зраджував, брав у руки зброю, наводив російські ракети на українські міста.
Усі вони з категорії тих, хто співав «хуже не будет».
Дуже зрізало повідомлення про те, що у селище Гроза ракетою знищено понад 50 мешканців села. Мирних людей, які прийшли на помин загиблого односельчанина. Страшна втрата. Страшна загибель. Страшний злочин.
Звісно ж ракета російська. Але хто навів? Хто дав час проведення поминок, координати кафе? От знаєте, в мене не було жодного сумніву, що це зробили місцеві колаборанти, оте саме внутрішнє непокаране зло, яке співало «хуже не будет». Я не помилилася.
СБУ викрила зрадників, які навели російський «Іскандер» на село Гроза у Харківській області. Це двоє місцевих жителів – 30-річний Володимир Мамон та його молодший брат 23-річний Дмитро Мамон, які під час окупації регіону перейшли на бік рашистів. Дізнавшись точну адресу та час проведення мирного заходу, Володимир Мамон передав ці дані російським окупантам, які й зробили точний ракетний удар, знищивши понад 50 мешканців села.
Впевнена, що ці люди запевняли мешканців села любити росію, чекати на «па багатому» та викладали свою мантру «хуже не будет, какая разница какая власть, рубли или гривны».
Якщо ви прочитаєте архівну статтю з блогу ІС, ви зрозумієте наскільки мені болить, наскільки це страшно чути «хуже не будет» та які зазвичай наслідки.
“Какая разница, какая власть, лишь бы деньги платили”, “ничего не поменяется, ну, будут рубли вместо гривны”, “зато поживем по-русски”, “путин обещал нас вернуть в ссср”,- коли чуєте ось ці “мудрості” мудрого наріда на мові чи на язике, одразу бийте на голос.
Будь яка ваша толерантність означатиме вашу смерть.
Будь яка ваша толерантність означатиме, що вам організують вибори без вас, хуже ж не буде, вкрадуть ваш голос, організують вам гетто, заберуть у вас свободу, права, влаштують вам страшне життя у голоді та холоді, бо ж хуже не буде. Тому, почули – бийте!
Бо потім ті ж самі люди будуть вас запевняти, що без солі х@й слаще, що не жили краще, не треба й починати, що от не було того пеніциліну й не хворіли, що ото жили раніше без світла, інтернету, газу, літаків, то й нормально було, що вакцини, то мирове зло, що технологія, то від диявова, що ото люди раніше у полі народжували й вам треба.
Люди, які запевняють, що хуже не буде, точно знають, що буде, але прагнуть цього. Це радянська маніакальна хвороба в потрібності насилля. Це якийсь дичайший синдром самознищення. Це якесь психологічне збочення.
Це треба, це варто досліджувати, щоб зрозуміти, як й чому люди вирішують само знищитися та знищити світ.
Так, як й Україна, Донбас пережив нелегкі часи у 90-ті. Розірвані економічні зв’язки, зростання криміналу, відсутність ліків, професіоналів (о, як, ось про це цікаво подумати, це ж усі були з найкращою радянською освітою, а у країні був брак професіоналів), відсутність зарплати, грошей, їжі. Важко було. Люди виживали, працюючи на кількох роботах, міняючи речі на їжу, їжу на речі. Тоді роздавали наділи землі, щоб люди ростили городину. Важко було, але багато тоді розуміли, що це становлення нового й терпляче чекали. Багато хто схопився за шанс й став успішним у бізнесі. У радянському союзі ж підприємець це був барига-бандит. Бізнес був заборонений. Отримавши Незалежність, Україна дала усі шанси людям заробляти гроші, як у всьому світі, тому бізнесмен, підприємець, власник отримав змогу заробляти самому й давати заробіток іншому. Ціноутворення стало залежати від попиту та якості, а не від наказу партії продавати по ось такій ціні.
Шкода, що це ніхто не аналізує. Що лівацтво «забрать и поделить», негатив по відношенню до бізнесменів, досі тримає суспільство за горло лапою зеленої заздрісної жаби.
Наразі в ОРДЛО люди кажуть про те, що в 90-ті ( а варто б їм нагадати, що це був початок становлення Незалежності України, за яку, до речі, на Донбасі активно проголосували “за”) люди жили краще, ніж зараз при “ригспубліці”.
Останній час в ОРДЛО тільки чути «90-тые возвращаются» чи навіть «90-тые покажуться раем». Й знову чути «ой, хуже не будет, чем есть, хуже же некуда». Вже чути невпевненість. Є, куди, є, бо ж росія вмирає та тягне за собою усіх своїх апологетів.
Бо зробивши крок їй назустріч, критична більшість мешканців Донбасу потрапила у болотиння, у пазури отого болотного звіра, що живе серед гною й тягне у свій гній усе, що потрапляє в його обійми. Будет хуже! Буде гірше.
Бо після порівняння ОРДЛО з 90-ми роками, це означає, що там немає роботи, затримки зарплати. світло по годинах, немає води, газ по годинах, заборгованості по зарплаті й комунальці, немає лікарів та ліків, кожноденне зростання цін, дефіцит продуктів харчування, кримінал, мародерство, грабіж, вбивства, зґвалтування, наркотики.
В 2014-му році шахтар робив собі «євроремонт», вибирав «євро шпалери», купував автівку та їхав з родиною на море по безкоштовній путівці від профспілки. Отримував пенсію 14 750 грн, регрес, безкоштовне вугілля. Міста Донбасу забули про 90-ті, бо не було криміналу, вбивств, розбою, наркоманії. Були салони авто, шуб, шкіряних виробів, салони золотих прикрас, сучасні суші-бари, ігротеки, дитячі майданчики, кінотеатри.
Що отримав Донбас, коли надав росії картинку «тут все за нас»? – голод, холод, безробіття, 90-ті.
Але, мешканці ОРДЛО помиляються.
90-ті ми пройшли, як й росія, до речі на міжнародній допомозі, у тому числі й відновленням економічних зв’язків. Відновленням правопорядку, наданням нових прав та свобод.
Зараз ніхто нічого не дасть, ні ОРДЛО, ні росії. Тому увесь санкціонний блекаут відчують й мешканці ОРДЛО.
Але час так швидко летить. От вчора читала про зростання цін та про те, що кожен другий дописувач з ОРДЛО порівнює реальне своє життя у ОРДЛО з 90-ми, як, щось мигнуло у всесвіті й сьогодні мешканці ОРДЛО почали казати про «привет, Северная Корея».
Що ж, від «хуже не будет» до «мы уже Северная Корея», цікавий експеримент. Я ще такого жорсткого експерименту, який би люди ставили над собою не бачила. Ну, з чим й вітаю.
У росії почалися закупівлі технологій для блокування YouTube, WhatsApp, Telegram, VPN та інших сервісів. Так як інтернет-трафіки ОРДЛо усі з росії, то відключення від цивілізації буде здійснено й в них.
Блокування планується за протоколом через систему глибокої фільтрації трафіку (DPI). Обійти її практично неможливо.
Зараз багато безкоштовних VPN сервісів піддавалися тестуванню системи, через це росіянам часто доводиться підбирати нові програми.
А коли гетто буде вже повністю встановлене, росія почне улюблену гру «кто не сидел, тот жизни не видал». Но, хуже ж не будет, да?
Олена Степова, для ІС
