Центр протидії дезінформації повідомляє, що використання символів Z і V в пропагандистській риториці є лише продовженням російської практики використання в патріотичному вихованні історичних пам’яток.
Фальсифікувати історію, видавати її у вигідному для себе ракурсі завжди було притаманне російському менталітету. Кожна більш-менш значуща подія як російської, так і радянської історії «підганялася» під світогляд і дії «вождів» того чи іншого часу.
Яскравим прикладом цього стала «георгіївська стрічка».
Цей символ в сучасній російській історіографії пережив багато реінкарнацій.
Вперше георгіївська стрічка була офіційно запроваджена Катериною ІІ 26 листопада (7 грудня за новим стилем) 1769 року як додаток до ордена Святого Георгія.
Цариця прагнула у такий спосіб заохочувати у військових “вірність, хоробрість і розсудливість на благо Російської імперії», проявлені у війні проти Османської імперії. З часом сформувався цілий комплекс нагород, пов’язаних зі Святим Георгієм: орден, медаль, хрест, прапор, які супроводжувала георгіївська стрічка.
Згідно зі статутом 1913 року, вона складалася з трьох чорних і двох помаранчевих смуг. Традиційне тлумачення цих кольорів було таке: чорний означає дим, а помаранчевий – полум’я.
Під час Громадянської війни 1917-1921 років георгіївську стрічку продовжували використовувати у лавах білогвардійських армій як символ опору більшовизму та боротьби за “єдіную-нєдєлімую” Росію. Після поразки «білого руху» георгіївську стрічку активно експлуатували різноманітні російські емігрантські організації, у т.ч. і нацистської орієнтації, наприклад, Російська фашистська партія.
Під час Другої світової війни у 1943-1944 роках у Бобруйську (нині Білорусь) діяв колабораційний “Союз боротьби проти більшовизму”, символом якого був “георгіївський прапор із вишитим сріблом Георгіївським хрестом посередині”. Георгіївську стрічку та нагороду георгіївським хрестом використовували й російські колабораційні військові формування, що воювали на боці гітлерівської Німеччини, наприклад, Російська визвольна армія генерала Власова, Руський корпус і Козачий стан.
Недарма у Радянському Союзі до 1943 року георгіївська стрічка вважалася ворожим символом, нерозривно пов’язаним із монархією та імперією.
Проте з 1943 року, з метою підняття російського патріотизму в умовах Другої світової війни, почали активно впроваджувати так звану гвардійську стрічку, яка зовнішньо відтворювала георгіївську зразка 1913 р. та була додатком до радянського Ордена Слави, а з 1945 року використовувалась на радянській медалі “За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років”.
В сучасній росії орден Святого Георгія відновлено як військову нагороду, з відповідною стрічкою. З 2000 р. починається посилене впровадження георгіївської стрічки у російській армії і серед населення.
А з 2005 року до Дня Перемоги в рф започатковано акцію “Георгіївська стрічка”.
При цьому непомітно для багатьох в публічній риториці замість терміну “гвардійська стрічка” почав використовуватися термін “георгіївська стрічка”.
Таким чином, замість символу пам’яті про війну повернувся символ агресивної і загарбницької політики Російської імперії. Тому й не дивно, що георгіївські стрічки з таким азартом використовували проросійські сили і терористи на Сході України.
Незалежна Україна немає жодного відношення до цього російського національного символу. Сама георгіївська стрічка в Україні стала символом зухвалої фальсифікації української історії, засобом російського агітпрому та черговою спробою насадження в свідомості українців імперських та ксенофобських ідей.
«П’ята колона» в Україні завжди використовувала щорічний ажіотаж щодо георгіївських стрічок як привід у протистоянні з українською державною символікою, незважаючи на те, що ще 2017 року Верховна Рада України ухвалила законопроект про заборону виготовлення та пропаганди георгіївської стрічки.
В умовах військової агресії проти України георгіївська стрічка поряд з символами Z та V продовжує відігравати роль своєрідного прикриття провальної внутрішньої та зовнішньої політики путіна та спрямована на відвернення уваги російського суспільства псевдопатріотичними фетішами та лозунгами від лавини суспільно-економічних проблем.
