Протест учнівської молоді в Києві у жовтні 1990 року увійшов в історію України як «Студентська революція на граніті».
Вона стала однією з наймасштабніших акцій громадянської непокори напередодні здобуття Україною незалежності. Другого жовтня 1990 року молодь встановила наметове містечко на площі Жовтневої революції, яку через рік Київрада перейменувала на майдан Незалежності.
Третього жовтня там налічувалося вже 49 наметів, у яких голодували 137 осіб, зокрема і народна артистка України, нині покійна Ніла Крюкова, якій ще за життя було присвоєно звання Герой України.
Розганяти молодь міліція не наважилась. Юнаки пов’язали на голови білі пов’язки, позначивши таким чином людей, що голодують, і розпочали боротьбу з радянським режимом.
Студенти запровадили сувору систему контролю у наметовому містечку. Вони домовилися з лікарями з Жовтневої (нині Олександрівської) лікарні й всіх, хто голодував, щодня возили «швидкою» до клініки. Лікарі робили процедуру очищення організму та брали аналізи крові.
Таким чином, з одного боку організатори акції протесту стежили за здоров’ям учасників, з іншого — боролися з комуністичною контрпропагандою, яка ставила під сумнів сам факт голодування. За найменших ознак появи в крові цукру (тобто доказів того, що людина щось з’їла або випила солодкий чай) порушник мав залишити наметове містечко.
Але таких не виявилося. Адже «революцію на граніті» робили романтики, які мріяли не про особисту вигоду та політичну кар’єру, а про зміни у суспільстві та у незалежній країні без комуністів у владі.
Студенти висунули низку вимог: проходження військової служби на території України, дострокові перевибори до Верховної Ради на багатопартійній основі, відмова від підписання нового союзного договору, який нав’язує Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов, націоналізація майна Компартії та комсомолу, а також відставка голови Ради міністрів УРСР Віталія Масола.
Матері плакали, благаючи дітей повернутися додому, але студенти-романтики хотіли змін і, здавалося б, досягли успіху. Через два тижні після початку голодування Верховна Рада УРСР задовольнила майже всі їхні вимоги.
Масола відправили у відставку, українські чоловіки мали проходити військову службу лише в Україні та відмовились від підписання Союзного договору з росією. Навіть було вирішено провести референдум щодо перевиборів парламенту, однак він так і не відбувся.
Крім того, попри обіцянку влади не притягувати до кримінальної відповідальності учасників акції протесту, правоохоронці відкрили справи. Зокрема, лідера Української студентської спілки, одного з натхненників «революції на граніті» Олеся Донія запроторили до Лук’янівського СІЗО за «захоплення державних будівель». Його звільнили лише під тиском громадськості.
За словами Донія, стратегічною метою Революції на граніті була незалежність України, а тактичною — усунення Компартії та прихід до влади демократичних сил. Але цього, на жаль, досягти не вдалося. Олесь вважає, що у 1990 році молодь дала країні шанс переобрати парламент і піти шляхом Чехії, Угорщини, Польщі та країн Балтії, де оксамитові революції, що відбулися роком раніше, повністю усунули комуністів від влади, але старші товариші — рухівці його упустили.
«Якби тоді Україна дослухалася до наших вимог, то сьогодні країна вже була б і в НАТО, і в ЄС, і фашистська росія не наважилася б на нас напасти. Але… Ми випередили свій час. На жаль, Народний Рух і Народна Рада (парламентська опозиція у Верховній Раді у 1990–1994 рр. — Ред.) не доросли тоді до думок студентських ватажків. Тож, маємо найуспішнішу акцію часів виборювання незалежності України з одного боку, і згаяний шанс з іншого боку», — каже сьогодні Доній.
У 1990 році «Вечірній Київ» активно висвітлював протестну акцію молоді у центрі міста. Через сміливі публікації журналістам погрожували з різних інстанцій, проте величезний авторитет видання та підтримка киян допомогли редакції вистояти.
Читайте також за темою — «Люди сиділи на каштанах і дахах тролейбусів»: як 33 роки тому над Києвом підіймали національний прапор.
