Чоловік розповів, що вивезти родину з Донецької області вирішив одразу, як перші ракети прилетіли по Краматорському аеродрому. Приїхавши до Києва, він побачив бої у Гостомелі, тому вирішив везти сім'ю до рідної Тернопільщини.
У Тернопільській області у Віктора багато друзів, які приходять на допомогу, тому він вважає, що жалітися на життя не має права. За його словами, є люди, яким допомога потрібна більше, ніж йому та його родині.
Чоловік працює у сфері освіти майже все життя та неодноразово перемагав у міських конкурсах “Учитель року”. У 2016 році став переможцем обласного конкурсу “Учитель року-2016”, а також Дипломантом Всеукраїнського конкурсу
Віктор розповів, що влітку він готувався до нового навчального року. За час війни його школа не тільки не втратила учнів, а навпаки, поповнилась новими здобувачами. Більшість з таких були саме з окупованих регіонів України. “До війни у школі було десь 603 учні. На сьогодні маємо більше 680. Так що працювати є з ким і є для кого”, - розповів чоловік.
Кожен день Віктор вивчає досвід своїх колег у Тернополі, Дніпрі та Черкасах, аби після перемоги та повернення у Слов’янськ реалізувати нові напрацювання.
Однією з проблем Віктор називає неналежне забезпечення комп’ютерами вчителів, щоб проводити повноцінні онлайн-уроки. За майже 3 роки попереднього онлайн навчання так і не вдалося виробити нормальні платформи для проведення занять.
“Безумовно помагає електронний щоденник, де більшість і ведуть дистанційну роботу. Однак, платні платформи для більшості шкіл є недоступними. Але ми працюємо, незважаючи ні на що”, - розказав директор школи.
Майже одразу Віктор почав займатись волонтерством. На початку він допомагав друзям з рідного історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету плести та відправляти маскувальні сітки. Їх відправляли на потреби місцевої тероборони, яка вже вела бої у Гостомелі, обороняла Київ та Миколаїв.
Паралельно з цим чоловік почав допомагати учням і друзям, які у лавах ЗСУ захищають Україну. Вдалося зібрати та відправити комплекти екіпіровки — берці, розгрузки, балаклави, тактичні рукавиці та аптечки одному з його випускників та товаришу, який до початку війни працював вчителем.
“Став організатором акції освітян Слов’янська «Футболка для солдата». В результаті пожертв слов’янських педагогів і небайдужих, які приєдналися до них, придбали та відіслали понад 200 футболок, розгрузки, медикаменти, продукти харчування та гігієну для батальйону «Донбас», які дислокувався у Слов’янську”, - розказав Віктор.
Окрім допомоги військовим, Віктор активно взявся допомагати жителям Слов’янська, які залишились у місті, та переселенцям на Тернопільщині.
“Нещодавно долучився до акції, де збирали книги для поранених захисників України, які перебувають у лікарнях Тернопільщини. Передав авторські книги "Людина, яка змінювала Україну" - про крайового провідника ОУН-Поділля Івана Прокопишина - "Бурлана", уродженця Тернопільщини!” , - розповів чоловік.
Також разом із друзями з ГО "Рух ветеранів та волонтерів "Захисти Україну" Віктор зміг придбати автомобіль Nissan Navara для військових на передовій. У подальшому саме в цій організації Віктор буде працювати та допомагати українським захисникам.
Чоловік каже, що ця війна навчила брати відповідальність на себе за добробут та життя зовсім незнайомих людей.
