Попри усі поради і правила, коли починається артилерійський обстріл чи авіаналіт, ми рідко пам’ятаємо, як вірно поводитися. За секунди, що в нас є, мозок не встигає згадати, куди бігти і де перечекати атаку. І чи варто взагалі бігти і перечікувати – врешті, це не дощ. Проте міни і вибухові пристрої – зброя більш «спокійна». Але не менш небезпечна. І тут уже знання можуть стати справжньою захисною бронею. Для нас самих і для наших дітей.
Небезпека завжди поруч
1-го жовтня минулого року окупантів змусили піти з Лиману. Місто було звільнене, проте мешканцям не радили одразу вертатися до рідних місць. Одна родина після деокупації повернулася додому і знайшла «сюрприз» від непроханих гостей: маленьку порцію вибухівки у книзі. Справді маленьку, недостатню для того, аби забрати життя – вона могла лише скалічити. І таких випадків було чимало. Вибухівку знаходили у дитячих іграшках, кухонному приладді, у побутовій техніці...
Ворог пішов, але залишив нам «подарунки»: міни, розтяжки, різноманітні пастки та боєприпаси, що ще могли вибухнути. Деякі з цих «подарунків» можна розгледіти нашим неозброєним і непрофесійним цивільним оком. Але є чимало таких, які лише фахівці можуть розгледіти, доки не стало запізно. Не кажучи вже про розмінування та перенесення: це мають робити виключно професіонали зі спеціальною освітою та навичками.
Діти таких навичок не мають. Але вони мають багато вільного часу й енергії. Вони грають, бігають, стрибають і залазять в усякі важкодоступні місця. Це абсолютно нормально для дитини – проте часи зараз украй далекі від нормальності. Тож як уберегти малечу від смертельної загрози? Зачинити у хаті й нікуди не пускати? Це надто жорстоко, і може спричинити проблеми у стосунках. Та й безпеку це не гарантує: підлітки й у мирні часи схильні до непокори і порушення правил.
Обізнаний = краще захищений
Отже, заборони – не варіант. Натомість варто створити атмосферу довіри і постійно нагадувати про небезпеку й обачність. Треба переконатися, що дитина розуміє всі загрози воєнного часу і знає, як їх уникати. Фахівці радять розмовляти з дітьми, розповідати правила поведінки з невідомою іграшкою або предметом, включати мультики та пізнавальні відео на YouTube. Також можна відвідати онлайн-платформу bezpeka.info, створену за підтримки кількох міністерств України та Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ).
Дітям потрібно розповісти, що є небезпечні предмети, які можуть вибухати. Вони мають знати, як виглядають міни та інші небезпечні предмети, який вигляд мають знаки, які попереджають про небезпеку. Розповідати малечі про серйозні речі потрібно доступною і зрозумілою мовою. Можна пояснити основні правила безпечної поведінки в ігровій формі, або подивитися разом із дитиною навчально-інформаційні мультики і обговорити їх.
До речі, ви й самі можете передивитися деякі пізнавальні ролики: зайвими вони зараз точно не будуть. Подивіться відео від наших саперів, репортажі з їхнього буденного життя, інструктажі щодо виявлення вибухонебезпечних приладів. Перегляньте самі та поділіться з дітьми. Розкажіть про типи мін та інших вибухонебезпечних предметів; про причини й наслідки вибуху; про небезпечні й безпечні місця, попереджувальні знаки; про правила безпечної поведінки з небезпечним предметом, на мінному полі, біля місця вибуху.
Якщо все ж таки дитина принесла небезпечний предмет додому, що робити? Не панікуйте. Зосередьтеся на діях, щоб убезпечити себе і своїх рідних. Спокійно попросіть дитину не упускати й не кидати небезпечний предмет. Перенесіть його у віддалене місце, де немає людей, повільно й акуратно покладіть на землю і йдіть. Якщо ви наразі перебуваєте на деокупованій території – з безпечної відстані зателефонуйте за номером 101 й повідомте про те, що трапилося. Негайно відведіть дитину і відійдіть самі якнайдалі від небезпечного предмета. Заспокойте дитину, підтримуйте розмову з нею, чекайте на допомогу.
Але в цілому існує золоте правило: «Не підходь! Не чіпай!». Не всі міни й вибухові пристрої активуються від прямого контакту: деякі можуть детонувати навіть від радіохвилі, від сигналу мобільного телефону. Тому виявивши підозрілий предмет найперше, що треба зробити – відійти на безпечну відстань, і вже потім кликати на допомогу.
Жахлива статистика
Управління Верховного комісара ООН з прав людини опублікувало статистику щодо травм і смертей серед цивільних в Україні від вибухів із початку вторгнення. За даними цієї інституції, з 24 лютого 2022 року по 15 лютого 2023 року від вибухів мін та інших предметів в Україні загинуло 219 людей і ще 413 було поранено. З них 18 загиблих та 57 поранених – діти.
Міністерство охорони здоров’я веде страшний облік із початку гібридної війни. За попередні дев’ять років статистика неповна, але така ж невтішна: з 2014-го по 2022 рік у Донецькій і Луганській областях 109 дітей зазнали травм і 42 дитини загинули через міни та вибухові предмети.
ЮНІСЕФ щороку збирає статистику про дітей, постраждалих від вибухонебезпечних предметів в Україні. За даними організації, наприклад, із січня по листопад 2018 року щотижня одна дитина ставала жертвою мін чи інших нерозірваних снарядів. Більшість випадків (65%) фіксували на окупованих з 2014 року територіях Луганської та Донецької областей.
Після повномасштабного вторгнення ситуація суттєво погіршилася: за даними організації Mines Advisory Group, понад 40% території України забруднено мінами, тож вона є найзамінованішою у світі, випереджаючи Сирію та Афганістан. Лише за 2022 рік сапери ДСНС знешкодили в Україні понад 300 тисяч вибухонебезпечних предметів (ВНП). Серед них і ті, що з’явилися протягом 2014–2022 років, і ті, що лежать у землі з часів Другої світової.
Розмінування може тривати десятки років. Газета «Вашингтон Пост» порівнює заміновану територію зі штатом Флорида або з усією площею Уругваю. За підрахунками деяких експертів, 500 командам саперів для цього може знадобитися 757 років. А тому знання про те, як жити в забрудненій мінами країні, вкрай потрібні дітям і дорослим.
Будьмо уважними! Обізнаність не гарантує безпеку, проте підвищує шанси зберегти життя та здоров’я. Причому не лише нам, а й нашим близьким, і найдорожчим для нас у світі створінням – нашим дітям.
Анна Старцева
Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту «Хаб підтримки регіональних медіа».
Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
